Велика прикордонна родина осиротіла на чотирьох побратимів. Кожен з них – герой, який захищав Україну в цій жорстокій кровопролитній війні. Всі вони віддали життя в боротьбі за світле майбутнє своїх дітей. Указом президента України Володимира Зеленського прикордонників удостоєно орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Нагороди родинам загиблих вручив заступник начальника 1 прикордонного загону Олександр Гребенюк.

-Це саме той випадок, коли відзнаки вручати невимовно боляче, адже вони присвоєнні посмертно. Кожен із наших полеглих побратимів до останнього захищав свій дім від загарбників, щиро та віддано виконував свій конституційний обов'язок. Хлопців я знав особисто, вони були справжніми патріотами, і можу сказати з упевненістю, що зробили все, аби звільнити Україну від окупантів, на жаль, ціною власного життя. Кожен з них вартий найбільших почестей, кожного ми пам'ятаємо і за кожного помстимося, – зазначив Олександр Гребенюк.

Штаб-сержант Домановський Віктор Михайлович загинув 27 червня 2023 року під час виконання завдань в зоні ведення активних бойових дій на Луганському напрямку. Чоловік з початку повномасштабного вторгнення не зміг бути осторонь. В березні 2022 року Віктор самостійно пішов до військкомату та попросився в лави прикордонників. Побратими згадують чоловіка, як щирого українця, котрий понад усе любив свою країну та завжди першим ринув у бій. У військового залишилася кохана дружина та двоє люблячих дітей.

-Мій татко був дуже позитивною людиною. Завжди намагався жартувати, навіть в окопі під вибухами. Він танцював найкраще в світі, був душею компанії, завжди з посмішкою. Татко був справжнім другом, завжди за справедливість та добро. Ніколи нічого поганого він не зробив. Щира та світла людина. До війни їздив по заробітках, так само як і всі, ми проживали своє спокійне життя. З 24 лютого все перевернулося… Мрії, цілі та бажання, скільки всього він не встиг зробити. В нас була спільна мрія – це наш танець на моє весілля: «доця запалим так, що всі будуть в шоку», - говорив. Так цього і не сталось, татко запалює уже на небесах, – зі сльозами на очах каже про тата донька Ірина.

Старший солдат Гаврилович Олександр Вікторович загинув під час артилерійського обстрілу противником в Соледарі Донецької області. Сестра прикордонника згадує, як він добровольцем пішов служити Україні. Каже, завжди був патріотом, мав добру вдачу та з дитинства був справжнім захисником, спочатку для сестрички, а після повномасштабного вторгнення став захисником Батьківщини. В Олександра залишилася 15-річна донька, яку, за словами сестри, чоловік обожнював.

-Саша – мій єдиний брат. Добрішого чоловіка я не знаю. Завжди всім допоможе. У нас рано померла мама, ми були один в одного. Я його шкодувала, він мене. Постійно мені допомагав, нікого не ображав. На похороні в нього було дуже багато людей, із сусідніх сіл приїжджали,  –згадує сестра Альона.

Старший сержант Кушнерук Ростислав Васильович загинув в результаті мінометного обстрілу, в районі Бахмута. Чоловіка мобілізували в жовтні 2022 року. Дружина згадує, як він з ентузіазмом проходив навчання на помічника кулеметника, а в зоні бойових дій ніколи не скаржився. Казав їй, що все добре аби лише не хвилювалася.

-Телефонував мені на кілька хвилин, іноді на кілька секунд, щоб заспокоїти. Ми в шлюбі були 25 років. Життя у нас було цікаве, різноманітне. Маємо двох дорослих дітей. Для них тато був ладен на все. Щоб поставити їх на ноги, їздив на заробітки. Мав золоті руки і запальну вдачу. Займався будівництвом, біля церкви дуже допомагав. Взагалі був дуже активний, особливо до танцю. Любив великі компанії, був їх душею і моєю душею був, – плачучи каже дружина Єва.

Старший сержант Підлісний Анатолій Пилипович отримав поранення несумісні з життям під час артилерійського обстрілу в районі Соледару Донецької області. В чоловіка залишилася велика родина. Дві донечки та два сини, а ще четверо внуків. Трьох із них, Анатолій, на жаль, не встиг побачити. Вони з'явилися на світ уже після загибелі дідуся.

-Толя для наших дітей був більше другом ніж татом. Вони про все з ним могли поговорити, навіть більше ніж зі мною. Я так шкодую, що він не побачить наших онуків, не поведе їх до школи. Він міг би їх багато чому навчити, адже був дуже мудрим та терпеливим, нам усім дуже не вистачає його, – каже дружина Людмила.

Полеглі герої-прикордонники були патріотами України та її кращими синами. Вони назавжди залишаться в серцях побратимів! Вічна їм честь і хвала!