Перемагав у веслувальному спорті, вийшов з-під російського оточення влітку 2014 року, заповзято воював на Запоріжжі та Луганщині під час повномасштабної війни, але життя обірвалось під час ротації вдома.

В Ізмаїлі прикордонники з усіма військовими почестями провели в останню путь свого побратима – старшого лейтенанта Ярослава Білинського. Віддати шану захиснику прийшли рідні, близькі, знайомі та побратими з Ізмаїльського прикордонного загону. Він був уособленням мужності, патріотизму та своїм прикладом надихав інших на перемогу.

У 2014 році, тоді ще солдата, Ярослава Білинського мобілізували до Одеського прикордонного загону. Його направили служити до спецпідрозділу мобільної прикордонної застави. У червні разом зі своїм підрозділом у складі зведеної від Південного регіонального управління ДПСУ 5-ї мотоманеврової групи виступив на захист державного кордону для відновлення втраченого над ним контролю.

1 липня 2014 року за допомогою української артилерії було звільнено від сепаратистів пункт пропуску «Довжанський». Після чого туди були направлені дві прикордонні застави, що зазнавали масованого мінометного обстрілу з боку російської федерації. Під час одного з таких обстрілів багато військовослужбовців зазнали поранень і ці підрозділи були замінені на інші, серед яких була і мобільна прикордонна застава від Одеського загону. Ярослав, бувши професійним спортсменом, вирив міцний бліндаж, який часто рятував життя його товаришам по зброї.

Там він познайомився з майором Михайлом Кононенком, який невдовзі після демобілізації закликав Ярослава служити за контрактом до Ізмаїльського прикордонного загону. Несподівану і водночас приємну зустріч йому подарувала доля зі старшим прапорщиком Ігорем Присяжнюком із Могилів-Подільського прикордонного загону, з яким пліч-о-пліч в одному каное у 2012 році виграв чемпіонат України. На жаль, під час виходу з сумнозвісного котла 7 серпня 2014 року Ігор Присяжнюк загинув. Після цього його життя вже назавжди було поділено на «до» та «після».

 

Ярослав народився 17 листопада 1993 року у селі Городище Піщанського району Вінницької області. Провчившись 3 класи, переїхав з матір'ю до Одеси. У 2005 році юнаку запропонували записатися на секцію веслування на каное. Тяжка робота над собою дала свої результати. У 2007 році він взяв золото та срібло на Чемпіонаті України. Цього ж року виграв Кубок України. 2008 рік також був рясний на нагороди – чемпіонат та Кубок України принесли Ярославу по три золоті медалі. У 2009 році успіх був закріплений і він став кандидатом у майстри спорту з веслування на байдарках та каное. У 2010 році взяв участь у Чемпіонаті Європи та став майстром спорту.

У 2011 році він був призваний на строкову військову службу до спортроти Внутрішніх військ України. Там він почав виступати за спортивне товариство «Динамо», яке не залишав і після звільнення в запас. У 2011 році майстер спорту взяв участь у Чемпіонаті світу та Європи. 2012 став перехідним з юніорів у дорослі. Саме тоді він у команді з Ігорем Присяжнюком, Борисом Сажаєм та Костянтином Мельничуком виграв чемпіонат ФСТ «Динамо», який проходив у Полтаві. За свою спортивну кар'єру Ярослав Білинський отримав понад півсотні медалей різної гідності та безліч грамот.

Здавалося, спортсмен міг стати Чемпіоном світу з веслування на каное, проте війна внесла свої корективи.

У 2016 році він закінчив Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова, що у місті Миколаєві, та отримав освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавра з фізичного виховання та спорту. Через рік твердо вирішив стати захисником країни – прикордонником. Саме тоді йому зателефонував бойовий товариш – підполковник Михайло Кононенко та запропонував служити в Ізмаїльському прикордонному загоні.

У 2016 році він практично власноруч затримав небезпечного злочинця. А у 2017 році Ярослав отримав первинне офіцерське звання «молодший лейтенант». Він був юнацьким тренером секції з веслування на каное, що знаходилась на річці Дунай, а також викладачем в Ізмаїльському військово-морському ліцеї.

У червні 2021 року його призначають на службу у відділі «Вилкове», де він зарекомендував себе справжнім професіоналом прикордонної справи. Мав безліч фактів затримання правопорушників законодавства України, зробив великий внесок в збереження природного фонду та біоресурсів України, бо активно боровся з браконьєрством.

У період з липня по жовтень 2022 року  разом з побратимами з відділу прикордонної служби «Вилкове» виконував бойові завдання на ділянці Бердянського прикордонного загону в районі міста Марганець.

У 2023 році Ярослав виявив бажання перевестись до бойового підрозділу – прикордонної комендатури швидкого реагування. Його призначають на посаду заступника начальника прикордонної застави з персоналу прикордонної комендатури швидкого реагування. З жовтня 2023 року по січень 2024 року в складі підрозділу виконував бойові завдання з відсічі збройної агресії російської федерації. Безпосередньо брав участь в бойових діях на ділянках в межах Сватівського району Луганської області.

Неодноразово залучався для організації несення служби на найбільш відповідальних та небезпечних ділянках фронту. Під час проведення штурмових ворожих дій постійно очолював оборону на позиціях відділень. Впевненими особистими діями завжди надихав та надавав впевненості побратимам.

«Ярик був вірним Військовій присязі та відданим українському народові. Сумлінно та самовіддано виконував військовий обов‘язок. Під час спільної служби завжди був прикладом офіцерської честі та людської гідності», - згадує його начальник застави на псевдо «Прокурор».

На жаль, несподівано для всіх 23 січня 2024 року життя героя обірвалось. Поховали Ярослава на Алеї слави Ізмаїльського міського цвинтаря. Без люблячого батька та чоловіка залишились дружина Ярослава та двоє маленьких доньок.

Щирі співчуття близьким! Пам'ять про Ярослава назавжди залишиться в серцях побратимів. Герої не вмирають!