Корінний кримчанин, народився та виріс у Феодосії.

На вибір професії онука вплинув дідусь - моряк-підводник. Все дитинство Влад слухав розповіді діда про службу на флоті. Звісно, хлопця вражала парадна морська форма, а особливо кашкет, який дідусь дозволяв приміряти.

Батько-скульптор посприяв тому, що в сина розвинувся творчий талант. Ще зі школи Владислава притягувала сцена, виступи, він красиво співав.

Проте, ці таланти поступилися любові до моря. Тут компромісу не було. Владислав закінчив Академію Військово-морських Сил ім. П.С. Нахімова, здобув кваліфікацію інженера-штурмана.

Молодим лейтенантом приїхав служити в Керч. Згодом його призначили командиром катера. Це й довіра, і надзвичайна відповідальність. Влад пишався тим, що він продовжує династію. Скульптури авторства його батька прикрашали територію загону в Керчі .

У 2014 році під час анексії Криму, Владислав залишився вірним присязі. Він вивів свій катер у складі загону на материкову Україну. Так доля привела Влада в Маріуполь. Через кілька місяців його катер знищила ворожа артилерія неподалік селища Сєдове.

На службі було місце й для свят. Весь загін пам’ятає концерт до 25-ї річниці Незалежності України. Дебют Влада з піснею «Білі троянди» викликав справжній фурор. Він був новим поколінням вільної України.

Людина-свято, вічний двигун, знаний жартівник. Міг запалити в будь-якій ситуації. Мав легку вдачу, непорозуміння розрулював на ходу. Поруч з ним не вживалися нудьга, сум та розпач. Мав безліч друзів. Невтомний мастак на витівки! Кожен згадає власну кумедну історію з Владом.

Крим подарував Владиславу кохання. Освідчився в Криму, а весілля всім загоном гуляли вже на материковій Україні.

З друзями віз дружину в пологовий, разом забирали. Син Іллюша ріс на очах штабу, був позаштатним командиром. Влад обожнював сім’ю, мав дуже сильний зв’язок із сином.

З початком повномасштабного вторгнення Владислав відправив дружину з сином в безпечне місце, а сам у складі Сил оборони залишився нищити ворога.

У такі скрутні часи не втрачав оптимізму. Якось повернувся з позицій у мокрому взутті. Черевики висохли, а підошви відпали. Біда. Вдалося знайти тільки біло-червоні кросівки. Поки не підшукали потрібний розмір, Влад був ще тим модником. А коли знайшли ящик цукерок, радості не було меж. Навіть серед напружено-трагічного того березня прикордонник на псевдо «Пахлава» вмів підсолодити гіркоту подій і людського виснаження.

Владислав загинув 7 квітня 2022 року під час облаштування нових оборонних позицій. Їх розстріляв ворожий танк.

Указом Президента України від 24.05.2022 року № 367/2022 капітана 1 рангу Владислава Пахолівецького нагороджено орденом «За мужність» III ступеню посмертно.

Владе, знай, що ти в наших серцях. Твої рідні дуже за тобою сумують. Син Іллюша вірить, що ти став зіркою на небі. Ми опікуємося твоєю родиною. Восени ми відведемо молодшого Пахолівецького до школи, в перший клас.

А тебе згадуватимемо світло і вічно.