Прикордонник Олександр у лавах Держприкордонслужби вже три роки.

Уродженець Одещини ще наприкінці 80-х отримав в одному з профтехучилищ спеціальність механізатора. За плечима і строкова, і робота за фахом, і служба в держохороні. І врешті, за порадою його знайомого, який трохи раніше поповнив лави «зелених беретів», доля привела його до прикордонного загону Південного регіонального управління.

Початок широкомасштабного вторгнення російської федерації він з побратимами зустрів на адміністративному кордоні з ТОТ АР Крим. За декілька днів до вторгнення вони спостерігали за так званими навчаннями окупантів. Бачили в прилади спостереження, як ворог розгортає артилерію та реактивні системи залпового вогню, проводить стрільби на окупованому півострові.

І вже 24 лютого, близько 4-ї ранку, російські війська нахабно обстріляли позиції прикордонників з крупнокаліберного кулемета. Згодом по захисниках України почали працювати «Гради» та авіація рашистів.

Під час відходу на запасні позиції Олександр за кермом «Кугуар» допомагав евакуюватися побратимам. Дорогою колона прикордонників потрапила під ракетно-бомбовий удар противника. Маневруючи під обстрілами водій бронеавтомобіля доставив усіх своїх пасажирів до природнього укриття, однак сам Олександр спішившись отримав поранення в ногу. Цього ж дня його прооперували.

Проте ворог в цей час не спинявся і окупував частину Херсонської області. Олександр разом з іншими прикордонниками потрапили в оточення. Але на підмогу охоронцям кордону прийшли місцеві патріоти, які, окрім надання притулку та можливості зв’язатись з рідними та керівництвом, діставали необхідні ліки та їжу.

«Мені не вірилось тоді, що таке може трапитись і це все насправді відбувається зі мною. Серйозність стану справ та розуміння ситуації прийшло після першого обстрілу з «Градів». Коли російські літаки скидали на нас касетні бомби, думав, що вже не виживу. Я вважаю, що ця окупація не надовго і ми обов’язково переможемо. Все буде Україна!», – пригадує Олександр.

Зараз прикордонник після одужання повернувся до рідного загону та продовжує захищати країну. А ще на підмогу батьку прийшов його син – Сергій, який раніше працював в європейських країнах далекобійником, зараз призвався по мобілізації до ТРО та взяв до рук зброю, щоб захищати Батьківщину. Він розповідає, що з окупантами вже «зустрічався» в Криму під час анексії у 2014 році. Тоді він саме проходив строкову службу в ВМС ЗСУ і, як і зараз, не зрадив Військовій присязі, не залишив країну в біді.

Хто як не ми? – каже батько Олександр, так само говорить і діє його син, і кожен український патріот.