Прикордонник Станіслав на псевдо «Молдаван», як і більшість хлопців, ще з дитинства полюбляв дивитись фільми, у яких головні герої – військові, які завжди допомагають людям.

Тож після закінчення технікуму з мрією вирішив не зволікати - вступив на військову службу за контрактом у Держприкордонслужбу.

Звичні завдання охорони державних рубежів обірвало повномасштабне вторгнення. «Я тоді ніс службу на одному з пунктів пропуску, йшов мокрий сніг з дощем, черга автомобілів постійно збільшувалась, - пригадує прикордонник. – Втомлені, у розпачі, з маленькими дітьми на руках, з валізами та пакунками, люди прямували за кордон рятуючись від війни».

Все це настільки вразило прикордонника, що він іде до лав бойового підрозділу, аби якнайшвидше звільнити землю від ворога.

Станіслав вибув на Донеччину, яка на той час палала у вогні. «Найбільш мотивуючим було те, як вправно ми давали ворогу відсіч, а окупанти щодуху намагались втекти з поля бою, та марно… » – розповідає захисник.

Багато жахіть війни пережив «Молдаван» на сході, та найбільше вражало ще й те, що в прифронтових районах продовжували жити цивільні, які захищали свою маленьку батьківщину, які щодня намагались врятуватись та вижити, однак не полишали Україну.  

«Прості люди, всіляко допомагаючи і підтримуючи військових, водночас просять повернути їхні домівки», - розповідає прикордонник, який  продовжує стояти в строю та боронити свою країну, а ще він твердо вірить у Перемогу України.