«Я цікавився медициною. Розумів, що можу бути поганим стрільцем чи штурмовиком, але, якщо зумію правильно надати першу допомогу і вийде врятувати одного-двох хлопців, це вже щастя»,– каже прикордонник Віталій Дем'янюк на псевдо «Ювелір».

Віталій – ювелір за фахом, у 2014 році по мобілізації потрапив до складу Окремої бойової прикордонної комендатури «Житомир-1». Разом з побратимами воював в АТО, був кулеметником. Після 7 місяців в зоні ведення активних бойових дій повернувся до цивільного життя. Каже, знав «не дай Боженька, війнонька, виклику чекати не потрібно, сумка на плечі й до частини». Так і сталося 24 лютого 2022 року. Першу ракету над власним будинком Віталій побачив близько 6-ї ранку. Громадським транспортом дістався до Житомира і попрямував до прикордонного загону. Спочатку ніс службу на блок-постах, після звільнення Київщини, мінував Чорнобильську зону. Коли почав формуватися 1 прикордонний загін, написав рапорт на переведення в бойовий підрозділ.

На Схід Віталій потрапив у грудні 2022 року. Бойові завдання виконував у Соледарі. Опорний пункт прикордонники облаштували у шахті. Керував процесом майбутній «хрещеник». Так «Ювелір», жартуючи, називає майора Андрія Соломонюка з позивним «Соломон».

–Підрозділ без кореня – це зборище, а «Соломон» вмів керувати. Він бездоганно організував службу. Завжди з нами ішов на бойові завдання. А найважчі задачі виконував сам. Це було ризиковано, але якби не його відчайдушність, хто знає чи були б ми живими. Два десятки людей могли б просто там лягти незрозуміло чого, якби не його керівництво. Він організував доставляння БК на запасну точку. Забезпечив роботу евакуаційної групи. У нас під рукою завжди були про запас ноші. Він все продумував до деталей,– каже Віталій.

Важкі бої за Соледар почалися за кілька днів до Нового року. Віталій зізнається, що за 7 місяців в АТО бачив менше прильотів у радіусі 2 кілометрів, ніж в Соледарі, суто по їхній позиції. Ключовий для прикордонника бій стався 7 січня 2023 року.

–Це була зовсім інша війнонька ніж у 2014. Нашу запасну позицію зажали з усіх сторін. Нам навіть БК не могли підвезти. О 7-й ранку ми прийняли бій і вийшли майже о 14:00, бо відстрілюватися вже було нічим. Треба було перебігти метрів 100, забрати боєприпаси і далі воювати. «Соломон» дав команду відходити, – розповідає «Ювелір».

Обстріл не вщухав ні на хвилину. Під шквальним вогнем військові намагалися пробратися до боєприпасів і тут пролунав перший постріл з танка. Стіна розсипалася, як картковий будинок, у цей момент Віталій почув крик «Соломона» зі словами «я-300». Коридор до опорного пункту було закладено 120-ми мінами. «Ювелір» згадує, як молив Бога, щоб усе це не здетонувало.

–У момент другого вибуху з мене зірвало каску, хоч вона і була застібнута на шиї. Це був танк. У повному БК, я важив десь 120-130 кілограмів, а мене від вибухової хвилі кидало, як того кота. Після цього приходу «Соломона» я вже не чув, ­– згадує Віталій.

«Ювелір» не міг підвестися з підлоги, каже, після вибухової хвилі це типове явище. На ноги піднятися не можеш хвилини півтори. Віталій почав повзти коридором, завдяки цьому випадково наткнувся на купу цегли від розбитої стіни, а під нею почувся легкий стогін. Навколо все було в пилюці та в крові. Прикордонник почав розбирати завали, каже, цегла здавалася свинцевою, руки не слухали, але там хтось був і його потрібно було витягти.

–Важко було упізнати, хто там знаходиться. Коли розкопав до половини, побачив, що це «Соломон». У нього був проломлений череп, випливло око, але він ще був більш-менш у свідомості й весь час дуже просив не кидати його там. Він цього не пам'ятає, але як мантру повторював «Не кидайте мене». Я заспокоював, казав, що ще на весіллі у дітей погуляємо. Він мене тоді налякав добре. Там було все: і конвульсії, й свідомість втрачав, і язика ковтав. І все це буквально за 5 хвилин. Думав, що вже йому «тапчики», – зізнається «Ювелір».

Віталій розповідає, як відкидав завали, перемотав рани «Соломону» та почав тягти його під руки до місця евакуації. Каже було дуже важко. На той момент Андрій важив понад 100 кілограмів, а після контузії у «Ювеліра» практично не було сил. За кілька хвилин на підмогу надійшли побратими. По рації вони викликали евакуаційну групу та під обстрілами передали майора Соломонюка бойовим медикам. У ході евакуації Віталій отримав осколкові поранення в ногу.

­–Коли «Соломона» вивозили, по нас почали працювати десь із кладовища, тоді й по мені прилетіло. Був такий удар ніби палицею, я навіть не мотав, так бігав там, як кривенька качечка. Вже на шахті, побачив у себе дірку, але воно й не відчувалося практично. Більше переживав за «Соломона». Лише до кінця того дня нам кілька разів передавали, що він «200». Та нашого майора так просто не взяти. До цього моменту він для мене був Андрій Васильович – начальник, а зараз – «хрещеник», – каже з усмішкою «Ювелір».

Тепер прикордонники найкращі друзі. Віталій у липні 2023 року втретє став татом, наразі він продовжує виконувати бойові завдання в одному з підрозділів загону. З Андрієм вони постійно на зв'язку. А 7 січня 2024 року військові вперше привітали один одного з другим Днем народження. Так банальна цікавість до тактичної медицини врятувала життя на фронті. А історія побратимів стала легендарною в рідному Донецькому прикордонному загоні.