Іринка – донька прикордонника, який нині захищає Україну від російських окупантів. Як і багато інших діток, вона змушена була залишити Україну через повномасштабне вторгнення російських окупантів.

У дитинстві навіть один день тягнеться вічно, а тут – понад 400 днів очікування, днів щасливого дитинства, украдених у маленьких українців.

До широкомасштабного вторгнення 11-річна красунечка – татова донечка, мріяла, ходила до школи в одному з сонячних містечок, що на Азовському морі. Як і мільйонів маленьких українців, її безтурботне дитинство змінилося, коли посеред ночі вона прокинулись від вибухів бомб. Тоді дитячі оченята зафільмували страшні події: постріли, вибухи, колони ворожої техніки…

Далі окупація: тридцять днів жаху без світла, тепла, коли і у вікно виглянути боязко, бо ворог повсюди, але найбільше лякала повна невідомість…

Мама, аби не наражати на небезпеку донечку, виїхала з окупованого міста, бо тато Іринки – прикордонник. Він разом з побратимами вибув, аби стримати ворога та захистити від окупантів. Тож надалі залишатись у містечку було вкрай небезпечно.

Сьогодні дівчинка в безпеці, як і багато дітей, вона знайшла прихисток за кордоном. Навчається у школі в Іспанії, розповідає одноліткам про свою країну та мріє повернутися додому. А поки її тато разом з іншими захисниками виборює мирне небо в Україні, його донечка підтримує бійців: малюнками, листами, теплими словами... Кожен дитячий лист сповнений любові, віри у світле щасливе майбутнє та надій на довгоочікувану зустріч з татом.

І ця зустріч обов’язково буде! Ми переможемо!

Слава Україні!