Моряк-прикордонник Костянтин родом з Миколаєва. Батько хлопця був водієм, а мати виховувала малечу в дитсадку. Батьки завжди опікувалися сином й виховали його чуйним, доброзичливим та порядним чоловіком, який завжди є людиною слова.

Мешкає родина в приватному будинку, тому й до сумлінної праці Костя звик змалку, адже завжди допомагав батькам по господарству.

У місті корабелів Костянтин закінчив школу й згодом здобув вищу освіту в Миколаївському політехнічному інституті. Під час навчання, прагнучи бути незалежним фінансово, влаштувався працювати на СТО. Наполегливість та хист до техніки далися взнаки: за кілька років доволі добре опанував справу і став автослюсарем, до якого вже ставали в чергу водії.

Після випуску з інституту певний час працював за спеціальністю – аудитором, і порівняно непогано заробляв. Тоді й гадки не мав, що море змінить його долю…

Сусід Костянтина разом зі своїм сином були професійними моряками – саме вони з часом якоюсь мірою і вплинули на подальший вибір його професії.

«Наш сусід, Віталій Валентинович та його син були справжніми морськими вовками, адже чимало років працювали на цивільних суднах. Їхні розповіді про роботу в морі, морську романтику все більше й більше приваблювали мене та стверджували в думці теж стати моряком. І з часом я вирішив випробувати себе», - згадує Костянтин.

Крокуючи до мети, спочатку опанував фах матроса у Херсонському морському коледжі рибної промисловості, після чого закінчив один з одеських навчально-тренувальних центрів за спеціальністю «моторист».

І незабаром мрія Костянтина здійснилася – на нову сходинку своєї кар’єри він піднявся як матрос у складі екіпажу одного з суден Миколаївського морського торговельного порту.

Робота була нелегкою, вимагала наполегливості, уваги й чималої витримки, але дуже припала до душі новоспеченому моряку. Рік за роком Костянтин постійно покращував свої практичні навички та самовдосконалювався – з часом уже добре знався на маневрових характеристиках судна, вивчив кермовий пристрій, умів правильно оцінити вплив різних факторів на керованість судна та швидко переходити з однієї системи управління судном на іншу.

Тому згодом здібний матрос міг уже як рульовий вести судно заданим курсом у різних навігаційних умовах. Ну й само собою, досконало вивчив і сам двигун, з яким був на «ти».

З початком повномасштабного вторгнення російського агресора на межі Херсонської та Миколаївської областей розпочалися запеклі бої. Уже на початку березня 2022 року ворог почав обстрілювати Миколаїв і порти.

Так, 2 березня російські війська обстріляли суховантаж «Banglar Samriddhi» під прапором Бангладеш, що перебував на стоянці в порту «Ольвія» в Миколаєві, унаслідок чого загинув іноземець - член екіпажу.

Працювати в портах ставало все більш небезпечно. У травні 2022 року екіпаж судна, на якому працював Костянтин, зійшов на берег…

Дружину з донькою Костянтин відправив на захід України, проте сам не виїхав, оскільки в місті залишилися батьки, які ще не евакуювалися.

Згодом росіяни гатили по місту дуже щільно – з мінометів, «Піонів», РСЗВ, зокрема й касетними снарядами. Разом з тим здійснювали й авіабомбардування.

«Це був суцільний жах! Ти не знав, чи доживеш до завтра, адже обстріли тривали й вдень, і вночі. Саме в ті дні я вирішив, що маю йти до війська й разом з іншими захищати Батьківщину. Маючи досвід морської служби, вважав, що найбільш корисним буду саме на військовому кораблі», - каже Костянтин.

Незабаром матрос мобілізувався до лав Одеського загону Морської охорони й знову піднявся на борт, обійнявши посаду моториста на одному з кораблів Морської охорони. Колишній досвід та навички, здобуті на цивільному судні, дозволили Костянтину ефективно реалізувати свій потенціал на борту корабля.

У машинному відділенні він почувається дуже впевнено, а той факт, що механік корабля – теж досвідчений фахівець, додає хисту й наснаги. Вони розуміють один одного з півслова і постійно вдосконалюють свої вміння та навички, вивчають та переймають практики іноземних колег.

«Переважна більшість екіпажу – хлопці, які майже вдвічі молодші за мене, звичайно ж, у деяких моментах можуть, як то кажуть, дати фори. Вахти, надмірні навантаження – це без проблем. І у бронежилеті я не менш витривалий, проте, можливо, не такий спритний, як ті, хто молодший, - посміхаючись, каже Костянтин і додає: - Але ми – одна команда і маємо діяти як єдиний організм, адже від цього залежить наша безпека та живучість корабля. Він, до речі, має доволі поважний вік та надто норовливий характер, тому іноді дуже творчо треба підходити до процесів ремонту й обслуговування двигуна та механізмів».

За словами моториста, його розрада – це сім’я й підтримка рідних. Рік тому дружина з донькою повернулися додому. І ті вкрай рідкісні моменти, коли буквально на кілька годин вдається побачитися із сім’єю, надають сил, витримки й ти ще більше стверджуєшся у бажанні – якомога швидше вибити ворога з нашої території та зробити все можливе, аби Україна знову повернулася до мирного, спокійного життя.

Після Перемоги Костянтин мріє повернутися до рідного й такого любого серцю Миколаєва – міста, у якому народився і яке любить усією душею.

За цю любов та шанобливе ставлення до свого міста побратими саме так і охрестили Костянтина – «Миколаїв». І моторист зовсім не проти такого позивного.

«Поєднання завзятості та згуртованості моряків, їх ставлення до залізного побратима – запорука того, що він у бойовому строю і здатен виконувати будь-які поставлені завдання. А єдність та спільна мета екіпажу, як і усього нашого народу, є тією силою, яку не здолати жодному ворогу!» - каже Костянтин.