Має Василь і творчі здібності. Прагнув сам навчитись грати на гітарі й таки чудово опанував її. Тепер пише музику та пісні.

 Після повернення з полону Василь Мажаров став командиром катера. Каже, що витримає таку відповідальність. Військовому на псевдо «Мажор» всього 35.

Василь народився у Феодосії в сім’ї священника. На початку 90-х родина переїхала з Криму до Нікополя. Там він закінчив школу й згодом вирішив повернутись в Крим, адже жити хотів саме там.

Спортивна гімнастика, шахи, футбол, кульова стрільба. Досягнення та нагороди. Як вдалось поєднати стільки захоплень і досягати результату? Впевнений, що треба зрозуміти механізм, логіку процесу. Як тільки опанував, що до чого, далі – справа техніки й тренувань.

У дитинстві мріяв бути військовим, поліцейським або, навіть, супергероєм, щоб допомагати іншим й виручати з біди. Йшов до мети поступово. Строкова служба у Державній прикордонній службі перевірила мрію на міцність.

У 2007 році Василь долучився до лав Морської охорони. В Керчі, обійняв посаду електрика-рульового на КрМО «Буковина». Це був старт для амбітних цілей. На курсах підвищення кваліфікації в навчально-тренувальному центрі Василь набирався досвіду, удосконалював знання і результати не забарилися - став помічником командира катера.

Якось сам себе присоромив, мовляв, чому я досі без вищої освіти? Звичка ставити собі ціль та йти до мети, вкотре була втілена в життя – наразі морський прикордонник закінчує Національну академію ДПСУ і наступного року отримає диплом за спеціальністю «Безпека державного кордону».

У 2014 році, під час анексії Криму, Василь залишився вірним присязі. У складі загону вийшов на материкову частину України в Маріуполь.

24 лютого 2022 року перебував на борту катера, екіпаж якого ніс бойове чергування в Азовському морі. Спершу почули вибухи. З берега по радіостанції повідомили: війна! З перших днів Василь перебував на позиціях, переміщуючись майже по всьому місту. Отримав поранення.

«В повній блокаді, без зв’язку та з обмеженим боєзапасом. Найтяжчим для мене була гнітюча невідомість», - згадує Василь.

Ситуація погіршувалась, обстріли ставали щільнішими і тримати оборону в місті вже було не можливо. В ніч з 14 на 15 квітня Василь у складі Маріупольського загону з тяжкими боями передислокувався на «Азовсталь». Там продовжили оборону.

«На комбінаті було важко, – згадує Василь. – Мучив голод. На Азовсталі переховувались цивільні, було багато дітей. Спершу дбали про них. Самі їли що доведеться. Якось знайшов розчавлену брудну цукерку… смачнішої не куштував. Ми розкопували знищені склади з продовольством, просіювали крупу від сміття та скла й готували».

Військовий переконаний – логіка, виваженість та обачність допомогли йому й побратимам вижити в оточеному Маріуполі. На позиціях завжди оцінював місцевість, обстановку, та міркував над тим, як ті чи інші недоліки обернути на переваги. Наприклад, в підвалі заздалегідь готували виходи через інші під’їзди, пробивали стіни для передислокації на більш вигідні рубежі.

16 травня вище військово-політичне керівництво України ухвалило рішення зберегти життя особового складу Маріупольського гарнізону, який перебував на Азовсталі. Почалась евакуація. 19 травня Василь потрапив в накопичувальний табір в Оленівці. За декілька місяців його перевезли в колонію на тимчасово окупованій території Луганської області.

То були найважчі та найдовші 10 місяців. Василь максимально зосередився на самодисципліні. Тренував пам’ять. В бараці намагався займатися спортом. Та понад усе, вважає Василь, допомагала віра в Бога й приклад батька. Батько Василя – військовий капелан – за часів операції Об’єднаних сил перебував на передовій, підтримував бойовий дух воїнів. Був поранений. Згодом заснував школу капеланів.

Визволення Василя з полону стало незабутньою подією.

«6 березня на вечірній перевірці зачитали декілька прізвищ. Моє також. Виснажлива дорога у вантажівці майже добу. В обмін не міг повірити. І сьогодні не можу певною мірою уявити, що мої рідні витримали за цей час. Жодної звістки, жодного дзвінка. А вони чекали… Менший брат теж воює. Переживаю за нього страшенно», - каже Василь.

Після лікування та реабілітації морський прикордонник знову в строю. Тепер він командир катера, з неприхованою гордістю каже: «Я готовий до такої відповідальності та з честю виконуватиму поставлені завдання».

Головна його мета – повернутися в Керч на катері Морської охорони та підняти прапор України над історичним місцем базування загону. Адже по життю він завжди наполегливо та розсудливо йде до Перемоги, як у шаховій партії.