Прикордонник Антон – один з тих найхоробріших українців, які без вагань долучилися до бригади «Сталевий кордон» «Гвардії наступу» задля рішучої боротьби з російськими окупантами.

Таке рішення військовослужбовець прийняв усвідомлено, повною мірою розуміючи взяті на себе зобов’язання, адже за плечима уже мав бойовий досвід. Лише декілька місяців тому він повернувся з війни.

28-річний Антон – родом з Мелітополя. До початку повномасштабного вторгнення він займався ветеринарною справою, навіть влаштував у себе вдома невеличкий притулок для вилікуваних ним тварин, яких залишили попередні власники. 

Коли росіяни зайняли Мелітополь, Антон вирішив виїхати з міста. Не всі з його родини підтримали чоловіка, однак його було не переконати – жити під  окупацією він не хотів. Дорога з південного Мелітополя на захід України, де проживав його родичі, була важка і довга. Довелося навіть підробити довідку від лікаря, аби пройти перевірки на блокпостах при виїзді.

В Івано-Франківську, у родині дядька, російськомовний досі Антон перейшов на українську. Наступним його кроком було рішення піти у військкомат. Чоловік розумів, що займатися будь-якою іншою справою, коли на його землю падали ворожі бомби, було не на часі. 

За розподілом, Антона призначили у Чопський прикордонний загін. З огляду на досвід у ветеринарії, йому запропонували посаду санітарного інструктора. Після курсу навчань і тренувань прикордонник, який тепер мав позивний «Корабель», у складі зведеного загону вирушив на Чернігівщину. Через три місяці разом зі своїм підрозділом передислокувався на Донеччину.

Найважчі бої, які довелося пережити Антонові, були під Бахмутом. Разом з бойовими завданнями він надавав невідкладну допомогу пораненим, займався їх евакуацією.

«Корабель» пригадує один випадок, який назавжди залишиться у його пам’яті. Під час виконання бойового завдання його друг і побратим, лейтенант з позивним «Еспанієль», залишив у бліндажі Антона тепловізор і ще деякі речі, за якими мав незабаром повернутися. З «Еспанієлем» Антон потоваришував ще у Чопі, тож став хвилюватися, де він і чому не повертається за майном. 

Думки «Корабля» перервав черговий штурм. Прикордонникові повідомили про «трьохсотого», і він під мінометним обстрілом вирушив на допомогу. У військовослужбовця, обличчя якого в окопі Антон не бачив і до якого звертався «Братан», були важкі поранення ноги і руки. Медик на місці наклав бійцю турнікети, обробив рани та під обстрілами доніс його до машини медиків. 

Коли Антон повернувся, йому повідомили, що «Еспанієль» не прийде за речами, оскільки він теж «300» і важкий, швидше за все, залишиться без ноги. Чоловік розповідає: «Сказати, що я був пригнічений – то нічого не сказати. Я відчував, що йому мав допомогти саме я. Тоді б я вірив, що з ним все буде добре, адже я б зробив для нього все можливе і неможливе. Проте у той час я займався іншим пораненим і сподівався, що врятував йому життя».

За декілька днів, коли «Корабель» повернувся з позицій у розташування підрозділу, йому через іншого військовослужбовця передали слова подяки від «Еспанієля» за врятоване життя. Виявилося, що боєць, якому він під обстрілами зупинив кровотечу і якого потім евакуював до медиків, і був тим самим «Еспанієлем». Лікарям довелося ампутувати офіцерові ногу, однак він залишився живим. На згадку про друга в Антона залишилася запальничка, яку він підібрав в окопі.

Наразі «Корабель» готується до виїзду у складі «Сталевого кордону». Він готовий до виконання бойових завдань і вірить, що його підрозділ неодмінно повернеться з Перемогою.