«Звичайно, краще вдягнути файну вишиванку і бути завжди з родиною», – каже прикордонник на псевдо Кореш.

Але поки Іван, як і тисячі наших мужніх хлопців, у важкому бронежилеті та зі зброєю у руках. Він з перших днів на обороні північних рубежів, а згодом - Соледар і Бахмут.

«Тут земля кипить від гуркоту гармат, а небо постійно задимлене й  імлисте» – каже прикордонник.

І сіль цієї землі, землі української Донеччини, він відчув буквально, бо ж разом з побратими прийняв жорстокий бій з ворогом. Його і кількох побратимів було поранено, він дивом вижив. Але після лікування знову в строю.

Прикордонник каже, що то дурниці, а головне – щоб синочок, якому 3,5 роки, ніколи не бачив війни.