Старобільськ, Лисичанськ, Кремінна, Бахмут, – прикордонник Олексій пройшов разом зі своїм підрозділом усі кола пекла.

У лавах охоронців кордону чоловік з 2011 року. Повномасштабне вторгнення зустрів на позиціях ділянки, що межує з рф. Тому вже з перших днів прикордонник відчув, що таке справжня війна.

«Найстрашніше для мене – це час від команди «До бою!» до реальних бойових дій. Поки їдеш у техніці з повним боєкомплектом до місця призначення, не можеш зосередитись на будь-чому. Деяких хлопців навіть охоплює паніка. Але, коли вибігаємо з машин, у дію вступає адреналін і тоді працюємо автоматично, як один механізм. Головне – це злагодження та підтримка побратимів», – згадує прикордонник.

Бахмут залишився у пам’яті бійця великою кривавою раною. З сумом Олексій згадує величезні діри замість цілих квартир, пусті чорні вікна у багатоповерхівках.

«У пошуках зручних позицій ми зайшли у майже зруйнований дев’ятиповерховий будинок. Деякі квартири були зачинені і ми стукали навмання у кожні двері, щоб запобігти втратам серед мирного населення, – розповідає прикордонник. ­– Хлопці знали, що ворог намагатиметься знищити їхні позиції, тому обирали тільки пусті будинки. – У це складно повірити, але раптом одні двері відчинились і до нас вийшов чоловік років 60.  Від евакуації він відмовився і бажав залишитись вдома. Потім у Бахмуті ми зустрічали навіть сім’ї з дітьми, але наразі їхня доля невідома. Чому вони там залишились та чому наражали своїх дітей на небезпеку – для мене досі загадка».

Бахмут залишив Олексію не тільки сумні спогади, але й фізичні рани. У лютому 2023 року боєць був поранений. Ворог розпочав свій наступ з мінометного обстрілу. Одна з мін розірвалась неподалік військовослужбовця, уламок прошив чоловіку руку.

«Спочатку я не усвідомлював, наскільки пошкоджена кінцівка, але коли побачив, як з рукава ллється кров, зрозумів, що необхідно евакуюватись. Втративши свідомість я б додав проблем побратимам, тому що серед нас були хлопці, які вже не могли самостійно пересуватись. Їх потрібно було рятувати в першу чергу, – ділиться спогадами Олексій.

Наразі прикордонник пройшов лікування та реабілітацію і продовжує служити у лавах Державної прикордонної служби України.

«Я вже не можу виконувати бойові завдання на передовій, але я можу бути корисним у тилу, – зазначає Олексій. – Зараз кожен має робити свій внесок у нашу спільну Перемогу, адже вона обов’язково буде за нами!»