Ця історія про прикордонника, який пройшов суворі випробування війною та, попри тяжке поранення, залишився сильним духом та вірним обраному шляху служінню Батьківщині.

Перша зустріч із службою

Хлопець виріс в місті Лисичанськ, де в 2021 році вирішив пов’язати своє життя з Державною прикордонною службою України. Уклавши контракт, він вирушив в один із прикордонних навчальних центрів для проходження первинної підготовки. Саме там, незадовго до завершення навчання, «Атлет» зустрів повномасштабну війну. «О третій ночі 24-го лютого 2022 року почали надходити повідомлення від побратимів про перші бойові зіткнення та поранених на російсько-українському кордоні. А вже трохи згодом почув свист ракет, що пролетіли над головою. Тоді й прийшло усвідомлення, що почалася повномасштабна війна», – розповідає прикордонник.

Траса «Київ – Гостомель»

У складі зведеного загону «Атлет» разом з іншими прикордонниками вирушив зупиняти наступ російських військових у Київській області. «Гостомель був всіяний тілами русаків. Також на вулицях було багато спаленої та покинутої техніки. Пробравшись у місто, ми зайняли позиції обабіч дороги, що вела на Київ. Усі розуміли, що столиця має вистояти!»

Позиції прикордонників були під постійним артилерійським та мінометним вогнем. Також противник активно застосовував авіацію та дрони-камікадзе. Прикордонники відважно вели оборону, не даючи змогу росіянам просунутися до центра міста.

«Пам’ятаю, як під час одного з обстрілів я залетів в окоп. Одразу ж впав на землю. Першим, що побачив коли розплющив очі, було обличчя мертвого бурята. Згодом довелося навіть лягти на нього, щоб врятувати своє життя»,– згадує «Атлет».

Той перший бойовий виїзд для зведеного загону склався досить вдало. Прикордонники з честю виконали поставленні завдання та всі живі повернулися до місць постійної дислокації.

«Бахмут – це пекло!»

Далі були бої у Сєверодонецьких лісах, а згодом – несення служби в Закарпатській області та знайомство з «зеленими кордоном». Атлет встиг відзначитися і там, затримавши порушника, що намагався незаконно перетнути державний кордон України. Однак надалі доля привела бійця на Бахмутський напрямок. «За перші два дні на цих позиціях я пережив більше, ніж за три місяці у Київській та Луганській областях. Там було дуже гаряче, справжнє пекло. Ворог вів вогонь з усього, що тільки мав. Саме там я вперше мав зоровий контакт з противником і чітко вів по ньому вогонь. З настанням ночі росіяни активно прощупували наші слабкі місця. Хтось з хлопців виявив у тепловізорі групу з вісьмох п*дарів і одразу ж зав’язався бій», – розповідає боєць.

«Атлет» разом із побратимами відбив наступ ворожих штурмовиків, що намагалися проникнути на їхні позиції. Двоє назавжди залишилися в українській землі, ще троє отримали поранення та відійшли. А через кілька днів, знаходячись на перепочинку в одному із сіл неподалік Бахмута, «Атлет» дістав тяжке осколкове поранення голови, тріщину в черепі та велику втрату крові.. Цей мінометний обстріл перетворив його життя на справжнє жахіття. Однак сильний духом та тілом він швидко одужав та повернувся до служби. Попри поранення та всі випробування, які наклала на нього війна, «Атлет» й надалі готовий стояти на захисті своєї країни!

«Я просто хочу додому»

Кожен день на передовій «Атлет» носив свої мрії з собою. Він вів боротьбу за свободу своєї країни, за можливість повернутися до рідної домівки і побачити своїх рідних. Кожен вибух, кожен обстріл, кожна битва наближали його до цієї цілі. І, незважаючи на всі труднощі та випробування, він не втрачає віри повернутися на звільнені від окупації території та визволити всіх своїх від російських загарбників.