У районі активних бойових дій важлива кожна дрібниця: адже часом зберегти життя може правильне розташування захисних бліндажів, замасковані таємні ходи чи розчищені тропи. Про це, як ніхто знає, прикордонник Юрій на псевдо Шейк. В підрозділі його часто називають «людина-бензопила», бо саме він пробиває маршрути та облаштовує укриття для побратимів.

На службі Юрій з березня 2022 року. У Бахмуті Юрій брав участь у вуличних боях. За посадою він гранатометник, однак здебільшого працював з автоматом у руках. Каже, з собою на позицію брали й гранатомет, і кулемет, але стріляти з них не було часу.

«Бахмут – це вуличні бої, іноді такі інтенсивні, що не встигаєш міняти магазини до АК-74. Там небезпека чатує за кожним рогом, але ти до того звикаєш. Моторошно було лише під час першого заходу в місто. Ввечері, по сірому, почали рух до місця дислокації. Нас ішла доволі велика група, з неба спостерігав дрон. Думали, що наш, і тут не очікувано почали накривати з мінометів, ми зрозуміли, що ворожий – розбіглися, лише під ранок всі зійшлися на визначеній точці у підвалі. Пощастило, що дісталися живі», - зазначає військовий.

Після Бахмута була Кліщіївка. Прикордонники зайняли позицію в яру. Заходили по сутінках перебіжками в кілька осіб. Мінялися кожні три доби. Якось Юрій потрапив на нову партію ворожого поповнення. Тоді почув гул ворожої техніки й метушню поруч з позиціями противника. За нею слідував крик: «слава росії» і постріл в бік українських захисників.

«Це була перезмінка, але на позиції ще залишався мій побратим. Я побіг до нього в окоп, щоб допомогти. Почали відстрілюватися, прийняли бій удвох, а потім підійшли хлопці і ворог припинив вести вогонь», - розповідає прикордонник.

Свою першу ротацію Юрій добув у Кліщіївці. Каже обстановка була напруженою, найближче зіткнення з ворогом мав менше ніж за 100 метрів. Окопні бої були інтенсивними, однак найбільша небезпека чатувала по дорозі.

«Головне було не ловити гав і дивитися під ноги, бо в землі ховалося багато їхніх «сюрпризів»», - додає Шейк.

Наразі чоловік служить на Вовчанському напрямку. Тут виконує роботи з облаштування захисних укриттів та здійснює тилове забезпечення. У вільний час прикордонник рятує котів та розважає побратимів жартами. Побратими називають Шейка душею компанії та добряком, якого ще пошукати слід.

Чоловік вважає Держприкордонслужбу своїм кращим вибором. Каже, пішов воювати задля онуків, їх у Юрія троє.

«Я не розумію чоловіків, які залишають тут своїх дітей і внуків і тікають за кордон. Але у кожного свій вибір. Я свій зробив і ні на хвилину про нього не пошкодував. Не хочу, щоб росіяни зайшли в моє село і творили там те, що в Бучі. Після війни, мабуть, як і всі – мрію про спокійне життя, щоб мої внуки не знали війни та жили у вільній незалежній квітучій Україні», - зазначає прикордонник Шейк.