Мобілізований влітку 2022 року Вадим Жук сьогодні захищає Батьківщину на Харківщині й робить він це разом зі своїм сином, який є офіцером Державної прикордонної служби України. Перед військовослужбовцем стоїть безліч нових та не притаманних його цивільному життю завдань із забезпечення та логістики для прикордонників.

«Батько для мене — це приклад, мій кумир та мій герой. Він вчить мене цінностям, надихає на досягнення і завжди вірить у мій успіх», - розповідає Денис.

Вадим Іванович у 1991 році почав навчатися за покликанням і здобув освіту педагога за спеціальністю вчителя з фізичного виховання. Одразу після закінчення університету обрав для себе дитячу спортивну школу на Рівненщині, де за фахом працював та навчав майбутніх чемпіонів нашої країни. До «скарбнички» тренера увійшли здобутки двох майстрів спорту, серед яких майстер спорту міжнародного класу та значна кількість успіхів українських спортсменів, які наразі досягли значних здобутків у спортивній та професійній діяльності. Але насамперед, Вадим Іванович і сам був кандидатом у майстри спорту з легкої атлетики й неодноразовим переможцем та призером Всеукраїнських змагань серед ветеранів з бігу на короткі дистанції. А у вільний від роботи час активіст займався спортивним туризмом, зокрема греблею та підкоренням річок України на каяках.

Цей приклад став у пригоді і його сину Денису, який з дитинства займався боксом, а згодом обрав для себе навчання у Волинському обласному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, а потім і у Національній академії Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького.

«Батько заклав у мені з дитинства якості, які нині допомагають не тільки в повсякденному житті, а й у плануванні бойових завдань. З перших днів війни наш підрозділ відчув суттєву підтримку від благодійної організації співзасновником якої він є, така допомога була вкрай необхідна для кожного, хто боронив державний кордон з початку повномасштабного вторгнення», – згадує Денис.

У перший день війни син зателефонував батькові, та повідомив про прорив окупантів через Державний кордон, тож батько не вагаючись зібрав волонтерську допомогу для військових і вирушив з Луцька до Харкова. Так тривало близько трьох місяців, Вадим Іванович курсував за цим маршрутом, доставляючи все необхідне на Харківщину, а дорогою додому брав із собою постраждалих від російського терору, які шукали прихисток у західній частині України чи намагалися виїхати за кордон.

«На початку літа я вирішив приєднатися до нищення ворога та знайшов можливість стати у стрій до бойового підрозділу поруч із сином. Такий крок погодила наша родина, краще бути поруч у тяжкий час, разом наближати нашу Перемогу, радіти успіхам та переживати невдачі», – зазначає Батько.

В планах у родини, як і всіх наших захисників, якнайшвидше здолати ворога, жити мирним життям, щоб кожен продовжив займатися улюбленими справами.

Батько мріє здійснити прості довоєнні плани – разом з сином та друзями вирушити у подорож річкою Оскол, що на Харківщині, провести разом час у компанії рідних та близьких та не згадувати тяжке слово…