21-річний матрос Олександр народився в Ізмаїльському районі. Мрію стати моряком плекав ще змалку. Вважав, що саме в морі можна бути по-справжньому вільним.

Тому у 2021 році, із настанням повноліття, Сашко вирішив випробувати себе як морський прикордонник та обрав службу за контрактом в Одеському загоні Морської охорони.

Після отримання первинних знань та навичок у Навчальному центрі Морської охорони, був призначений до складу екіпажу одного з кораблів Одеського загону Морської охорони, на посаду сигнальника-навідника.

У житті Олександр звик відповідально ставитися до дорученої справи, тому наполегливо опановував посаду та завзято вивчав ввірену зброю – ДШК.

«Я з дитинства мріяв стати моряком. І коли моя мрія втілилася у життя, я був по-справжньому щасливий. Скажу відверто – під час першого виходу у море було трохи страшно. Але зараз згадую це з посмішкою. Старші товариші та командир завжди допомагали й пліч-о-пліч з такими побратимами ти завжди впевнений, що подолаєш будь-які труднощі. Прикордонник – престижна професія, а справа захисту Батьківщини – священна справа. Тому я від початку служби у лавах Морської охорони намагаюся належним чином нести службу й гармонійно доповнювати екіпаж, який завжди має бути, як одне ціле», - каже Олександр.

Ввірений кулемет матрос опанував швидко і залюбки, адже має хист не лише до морської стихії, а й до зброї. Жартома каже, що з «Дашкою» вони порозумілися й прислуховуються один до одного, тому кулемет завжди функціонує, як треба, а навідник завжди вдосконалює свої навички стрільби.

«Стрільба з ДШК – це неймовірні емоції та відчуття. Потужна зброя, яка потребує відповідних навичок та досконалості у володінні нею. Особливо у сьогоденні, коли ворог фактично щодня атакує нашу територію з повітря і потрібно миттєво реагувати під час відбиття ворожих атак», - стверджує Олександр.

За роки служби матрос став спостережливим – посада зобов’язує сигнальника-навідника помічати все і навіть більше. Адже морський обрій часто ніби однаковий, але будь-яка найдрібніша деталь у морі може мати величезне значення та повністю змінити обстановку.

«Море мене багато чому навчило. Загартувало організм й характер. Зробило цілеспрямованим та ще більше відповідальним. Навіть після нашої Перемоги я вже не зможу без нього. Служитиму на борту військового корабля чи працюватиму на цивільному судні – зараз годі й думати, але море я дуже люблю. Стала вже рідною й Одеса, яка до того ж подарувала кохану дівчину. Зачепила моє серце красуня Анастасія… Наші мрії збігаються і душі співають в унісон. Тому робитиму все від мене можливе, аби ми подолали агресора та жили у вільній і незалежній Україні», - зізнається моряк-прикордонник.

За темне, як ніч, волосся побратими з екіпажу охрестили Олександра «Чорним». Матрос з гумором це сприйняв і згодом позивний прижився.

«Море – Чорне, я теж – «Чорний», тому тут все гармонійно», - посміхаючись, каже Олександр.