Морський прикордонник Андрій провів у російському полоні дев’ять місяців.

Не втрачаючи надії, 24-річний сміливець майже рік жив думками про повернення додому, відновлення після поранення та вірив у те, що обов’язково знову стане у стрій і продовжить службу у рідному колективі морських прикордонників.

Андрій народився на Донеччині. Славний, позитивний хлопець є найстаршим з дітей у багатодітній родині. Троє молодших сестричок та брат завжди були оповиті теплом, добротою і братерською увагою Андрія.

Здібний, добрий учень, один з найкращих волейболістів шкільного клубу «Бостон», вміло поєднував навчання зі спортом.

Хлопець змалку обожнював море, а хрещений дядько Андрій, на честь якого наш герой отримав своє ім’я, відкрив малому таємницю морів і океанів із загадковими островами.

«Пристрасть, мрія та бажання стати моряком і успадкувати шлях рідного дядька Андрія й бути схожим на свого хрещеного наставника, у мене були з дитинства. Розповіді про море, величезні хвилі, морських велетнів і кораблі, я міг слухати безперервно. Найбільш радісно було, коли мій хрещений повертався з тривалого рейсу та зачаровував мене цікавими морськими історіями й пригощав заморськими смаколиками. Пам’ять про хрещеного завжди зі мною. Для мене важливо мріяти, адже це мотивує до нових звершень у житті», – розповідає Андрій.

Закінчивши школу в 2016 році Андрій вступає до Азовського морського інституту Національного університету «Одеська морська академія». Здобувач престижної професії обожнює мореплавну астрономію, навігацію та лоцію. Із закінченням навчання приймає своє перше доросле рішення: стати не цивільним моряком, як хрещений, а військовим, саме морським прикордонником.

У 2021 році Андрій вступає на військову службу до Маріупольського загону Морської охорони. Відповідальна посада електрика-рульового на катері Морської охорони «Любомир» відкриває нові горизонти для моряка.

Наполегливо опановуючи посаду та постійно самовдосконалюючись, Андрій впевнено крокує вперед, прагнучи стати відмінним фахівцем морської справи. Старанність та відповідальне ставлення до служби моряка-прикордонника помітило керівництво й згодом він продовжив отримувати свій морський гарт вже на борту КрМО «Донбас», де обійняв посаду командира відділення рульових, з подальшою перспективою стати штурманом.

«Штурманом я так і не став. А дату 16 лютого і команду всім кораблям, катерам, всьому особовому складу негайно заступити на бойове чергування, запам’ятав на все життя. Ми заступали в бойові чергування, але щоб одразу весь корабельно-катерний склад, такого ще не було», – згадує Андрій.

Ніч. Кораблі вийшли в море, розпочався шторм та сильний дощ. Андрій заступив на чергування та тримав заданий курс. У цей час вже почалися обстріли з берегової лінії. Рано-вранці отримали команду повертатися в пункт базування.

 

Йти було дуже складно, обстріли посилювалися, потрібно було змінювати курс, постійно маневрувати. Вранці 24 лютого КрМО зайшов у порт. Тим часом у місті вже було дуже «спекотно». Кораблі та катери стали ціллю номер один для ворога. Зібравши всі документи, Андрій з побратимами отримали наступне завдання: «Оборона міста».

Йшли години, дні, тижні – морський прикордонник разом з побратимами облаштовували різні позиції та обороняли Маріуполь від ворога. Битва за місто тривала 86 днів, 82 з яких вони були у повному оточенні.

«Як оборонялися та виживали, знаємо лише ми. Оповіщень на той час не було, ми лише на слух розуміли, що щось летить. Бої точилися скрізь: в школах, багатоповерхівках, садочках. Місто палало. На одній з позицій я отримав поранення. Спочатку не зрозумів, що трапилось. Думав мене відкинуло ударною хвилею, але коли я кинувся до зброї, то відчув, що з рукою щось не те. Дістався більш безпечного місця, зняв бушлат й відразу все зрозумів. Уламок набою від 30-мм гармати пробив плече майже на виліт. Дату 5 квітня, я також закарбував у своїй свідомості назавжди, адже з того дня вже не міг повноцінно нищити ворога і допомагати побратимам. Страшна рана не давала спокою», – згадує Андрій.

Андрія та інших бійців з тяжкими пораненнями на моторному човні під обстрілами доставили до «Азовсталі».

«Поруч хтось з побратимів стогнав від болю, а хтось затихав назавжди… І це було дуже страшно», – зізнається прикордонник.

Медики, які були на «Азовсталі», надали допомогу та витягнули уламок. Андрій разом з побратимами півтора місяця тримали оборону. Потім був полон… Оленівка, Таганрог, Каменськ-Шахтинський… Щоденне фізичне насилля, катування по декілька разів на день і «новорічний стіл» – один зелений помідор.

Морський прикордонник гідно вистояв дев’ять місяців полону. Ще одна дата, яка закарбувалася в пам’яті Андрія назавжди – 16 лютого 2023 року – повернення додому.

Згодом здійснилася й ще одна з мрій Андрія – повернення до рідного колективу морських прикордонників.

«Я щиро радий, що знову можу стати в стрій і робити свій внесок у здобуття нашої Перемоги. Головне, щоби всі побратими, які в полоні, якомога швидше повернулися додому, до своїх родин», – каже Андрій.

За особисту мужність, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, сумлінне та бездоганне служіння українському народові Радою національної безпеки і оборони України Андрія Побединського нагороджено відзнакою «Захиснику України».