Ви можете підписатись на поштову розсилку новин або іншої цікавої та корисної інформації
Захисний код*:
відписатись
07.07.2016
a
a
a
Пікус Євгеній Михайлович

підполковник Пікус Євгеній Михайлович

Старший офіцер з реєстрації та паспортної роботи відділу прикордонного контролю та реєстрації штабу Східного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України

Дата народження: 14.09.1979.

Дата та місце загибелі: 25.08.2014., бойове зіткнення з ДРГ в населеному пункті Красна Талівка.

Останній бій Євгена Пікуса

У важкому протистоянні на Сході країни гинуть за Батьківщину її кращі сини. 25 серпня у смертельному бою з ворогом закінчилося земне життя патріота,  підполковника Євгена Пікуса – мужнього, незламного, вольового і безстрашного офіцера, який залишився вірним Військовій присязі до кінця. 

Автор: Світлана ДЕЙЧУК

Найрідніший,
найближчий,
найдорожчий…

14 вересня Євгену Пікусу мало б виповнитися 35 років.  Він – один із близнюків. Другий  – майор Михайло Пікус –
теж прикордонник. Брати завжди йшли пліч­о­пліч, бо ж близнюки.

Народилися у Вінниці, в сім’ї військових. Разом ходили в дитячий садок, одночасно пішли до школи. З першого класу захопилися плаванням, а ще братів приваблювала музика. В цьому велика заслуга й батьків, які хотіли, щоб хлопці замість пошуку пригод на вулицях міста, долучалися до прекрасного.

Мрію стати військовими Євген і Михайло плекали з дитинства, бо ж за приклад мали батька – кадрового офіцера Михайла Григоровича, нині офіцера запасу.

Закінчивши вінницьку школу, брати вступили до академії Держприкордонслужби, що у Хмельницькому. І лише після випуску роз’їхалися близнюки у різні підрозділи.

Останнім місцем служби підполковника Євгена Пікуса було Східне регіональне управління, де він займав посаду старшого офіцера відділу прикордонного контролю. Майор Михайло Пікус служить у Херсонській області заступником начальника відділу прикордонної служби.

Михайлу говорити про брата в минулому часі важко, адже вони з Євгеном були найріднішими людьми – разом росли, навчалися, мужніли та допомагали один одному. Коли Євген поїхав у Донецьк, ніхто не знав. Він сказав рідним, що поїхав у Харків. Про те, що перебуває у «Красній Талівці», нікому не зізнався.

– Ми з ним щодня зідзвонювалися, – розповідає Михайло Михайлович. – Брат переконував, що у нього все нормально. Знаючи його запальний характер, попросив бути обережним. «Я теж до тебе поїду», – сказав Михайло. На що Євген відповів: «Не варто їхати. Нехай хоч один із нас залишиться живим».

Тоді Михайло не надав значення словам, які, на жаль, згодом виявилися пророчими.

– Трагічного дня – 25 серпня – я розмовляв з братом хвилин за 30 до його загибелі, – продовжує свої журливі спогади майор Пікус. – А десь близько 16­ої години мені зателефонував командир зі словами: «Я не знаю, як тобі це сказати – твій брат загинув…». Як сприйняти таку звістку брату­близнюку? Це все одно, що половини тебе вже немає. Зараз залишається просто пишатися тим, що в мене був, є і буде брат. Це моє найрідніше, найближче, найдорожче…

Життя віддав за Батьківщину

Підполковник Євген Пікус особисто виявив бажання служити в «гарячій точці» – у відділі прикордонної служби «Красна Талівка». Тут він дуже допоміг мешканцям однойменного селища. Він ініціював та організував поновлення пошкодженої під час обстрілу бойовиків лінії електропостачання. Після цього місцеві стали набагато краще ставитися до прикордонників, а особливо гарно відгукувалися про підполковника Пікуса.

Своїми знаннями, досвідом, а також умінням не розгубитися в складній бойовій обстановці підполковник Євген Пікус уберіг життя багатьом бійцям. Свідченням цього був мінометний обстріл, що стався 28 липня, під час якого постраждали начальник Луганського прикордонзагону полковник Сергій Дейнеко та підполковник Денис Цяцькун. Завдяки Євгену Михайловичу поранених офіцерів вчасно вивезли з поля бою.

– Євген Михайлович не злякався, – згадує з болем у серці про свого бойового побратима підполковника Пікуса капітан Ігор Горда, перший заступник начальника відділу прикордонної служби «Морозовичі». – Він першим під шквальним вогнем мінометів дістався до авто, яким з поля бою вчасно вивезли поранених бійців. За місяць після цього – 27 липня – разом з ним ми натрапили на диверсійну групу на кордоні. Відбили її напад без втрат і поранених. Наступного дня «зачистили» місцевість та виявили місця розташування диверсантів – там знаходилися сухі пайки російського виробництва.

25 серпня українські захисники держрубежу зупинили диверсійно­розвідувальну групу, яка перетнула кордон з території Росії на ділянці ВПС «Красна Талівка». Бій був важким, жорстоким і тривалим. Коли боєприпаси стали закінчуватися, прикордонники потроху почали відступати.

Пройшло декілька хвилин і вони побачили, як з боку Росії два нових БТРи пішли у наступ. Потім зайшли ще дві БМП і пара вертольотів МІ­24, які обстрілювали українських бійців некерованими реактивними снарядами. Згодом до наших захисників прибуло підкріплення. Прорив чужинців через кордон не відбувся.

– Того скорботного дня, – згадує капітан Ігор Горда, – підполковник Євген Пікус зініціював «зачистку» території, яку ми, зрештою, успішно провели. А після повернення буквально за дві години надійшла доповідь від прикордонного наряду, що знаходився на лінії держкордону про те, що після сутички з диверсійною групою є один «200­ий» та один поранений.

На допомогу ми підняли наші резерви. По прибутті на місце підполковник взяв командування в свої руки. Розділив бійців на дві групи. Одна відправилась безпосередньо до лінії рубежу, щоб перекрити відступ бойовиків. Ми разом з Євгеном Михайловичем взялися «зачищати» місце в районі бойового зіткнення.

Я запропонував розпочинати з лісопосадки, на що підполковник сказав: «А якщо там наші?». Він дуже переживав, щоб ми не помилились і не стріляли по своїх. Несподівано пролунали постріли. Підполковник Євген Пікус, падаючи, своїм тілом закрив мене від куль і осколків з підствольного гранатомета, тим самим врятувавши мені життя… Сам він отримав смертельне поранення в голову, ще дві кулі пробили його бронежилет.

Так загинув Герой. Він був гарною людиною, мудрим командиром і безстрашним воїном. Здавалося, ніщо не могло затьмарити щиру посмішку Євгена. Нічого, крім шквального вогню агресора. За чотири дні до загибелі підполковника
Пікуса нагородили медаллю «За військову службу Україні».

Вічна і світла пам'ять Герою! 

На Луганщині співробітники Держприкордонслужби спільно із родичами загиблих вшанували пам’ять підполковника Євгенія Пікуса, старшого прапорщика В’ячеслава Фірсова, старшого прапорщика Дмитра Арнаута і  молодшого сержанта Олега Сороченка, які два роки тому загинули у бою з російськими окупантами.

25 серпня 2014 року в бою з диверсійно-розвідувальною групою, яка перет­нула кордон з території Росії при підтримці російської авіації та бронетехніки на ділянці відділу прикордонної служби «Красна Талівка», загинуло четверо наших побратимів. Незважаючи на чисельну та технічну перевагу ворога, прикордонники дали гідну відсіч і змусили загарбників відступити.

Пам’ятні заходи проходили у відділі прикордонної служби «Красна Талівка» Луганського загону біля пам’ятної дошки. Її відкрили торік на честь охоронців кордону, які героїчно загинули.

– Сьогодні, два роки потому, ми вшановуємо пам’ять наших героїв-прикордонників. Мужність і героїзм загиблих воїнів є для всіх нас прикладом самовідданого служіння Батьківщині, українському народові, патріотизму й вірності військовому обов’язку, стійкості та витримки в ім’я миру в нашій державі, в ім’я збереження її цілісності, – зазначив заступник начальника штабу Луганського прикордонного загону підполковник Михайло Нікулін. – Нехай пам’ять про наших побратимів та усіх громадян України, які загинули захищаючи її незалежність, завжди буде в наших серцях і спогадах.