Той, хто пройшов крізь пекло

НАЗАД
03 квiтня 2016 15:35

Книга «Іловайськ» Євгена Погожого презентована зовсім недавно, однак вона вже встигла стати бестселером. Це не дивно, адже автор поставив собі за мету відтворити трагічну і славну історію українських воїнів без викривлень та упереджень. В основі твору – розповіді учасників та очевидців подій. Назва глави книги «Життя та смерть «Кабана» спершу навіть обурила: не можна так писати про живого прикордонника. Проте спілкування із самим героєм та його історія, описана у творі (а він читається на одному диханні), усе пояснили.

«Чому Кабан? Відповідь очевидна: за фізичними параметрами – найбільший боєць у загоні. Але в кожному позивному, в кожному новому імені людини, яка змінює спосіб життя і приймає війну, а разом з новим способом життя і війною – змінює ставлення до життя та смерті, є не лише звучання, зовнішня сторона, спостереження товаришів або дитячі мрії – Серьога Кабан виявився людиною до неможливості впертою», – такими словами починається розповідь.

Бойовий шлях нашого побратима – інспектора прикордонної служби відділу «Харків» старшого сержанта Сергія Коваленка – викликає змішане почуття подиву та захоплення. Влітку 2014 року підприє­мець, а у минулому співробітник МВС, з’явився до військкомату з вимогою відправити його на Схід. Строкову службу проходив у лавах Прикордонних військ, тож виявив бажання знову одягти зелений кашкет. У Харківському загоні вакантних посад на той момент вже не було, а в Сумському формувався спецпідрозділ для виконання завдань у зоні проведення антитерористичної операції. «Коли повернешся – сама уб’ю, – сказала дружина, дізнавшись, що чоловік зголосився йти добровольцем, – рюкзак зібрано і до виїзду менше години. – Сідай обідати, а то на автобус спізнишся».

За декілька тижнів, освоївши спеціальність кулеметника, Сергій з побратимами вирушив на Донеччину – у саме пекло. 23 серпня встановилася зловісна тиша: бої тимчасово припинились, місцеві жителі або виїхали з обжитих місць, або ховалися...

Прикордонний наряд «Секрет» спостерігав рух колони. «Кабан» нарахував десяток машин. Попереду йшов БТР з українською символікою та маркуванням. Заблукали? Адже на той момент наші війська під натиском переважаючих сил ворога відступали вглиб країни. Колона рухалася у напрямку блокпоста, де несли службу прикордонники і військовослужбовці Нацгвардії. Пропустили, не виказуючи себе. По радіостанції попередили блокпост. Інстинкт підказував, що з колоною щось не так…

Радіостанція ожила – блокпост кликав на допомогу… Виявилося, що українська символіка – хитрощі ворога. Зав’язався бій. Одночасно поле смерті накрили мінометним вогнем з Росії. У самий розпал у Сергія промайнула думка: «Вони ж і по своїх стріляють. Невже в цій війні у росіян немає своїх?!».

«Секрет» не втрачав даремно часу та куль. Удар з тилу став для ворога гарним «сюрпризом», але нападників виявилося багато. Дуже багато. Серед розривів мін, ручних гранат, зарядів гранатометів, тріскотіння кулеметних та автоматних черг Сергій, як навчали, квадрат за квадратом обробляв своїм РКК місцевість, де вороги зайняли оборону. Деякі постаті лягали, остерігаючись куль, інші – падали, неприродно розкинувши руки, щоб уже ніколи не піднятися... Але за тих умов це не викликало жодних емоцій...

БТР пішов на прорив.

Треба витягнути поранених. Хто може – на броню.

– «Кабан»! Куди? Ти ж кулеметник! – але Сергій вже поливав ворога з борта. Якоїсь миті звуки ударів куль по металу: «Клац! Клац! Клац!» примусили притиснутися до машини, але марно. Почувся загрозливий хлопок. Промацав рукою – бронежилет витримав. Боєць перезарядив кулемет і продовжив «дякувати» ворогу шквальним вогнем.

До перемоги залишалося зовсім трохи. Куля пройшла між пластинами бронежилета навиліт. Друзі стягнули з бронемашини в укриття, розстебнули спорядження. – «Жити, схоже, будеш». – Дико хотілося знову взяти до рук кулемет, а ще – закурити, але нестерпний біль при найменшому русі змусив забути про зброю.

Тоді українські воїни знищили більше двадцяти одиниць ворожої техніки та ліквідували чимало терористів. Двоє українських бійців отримали поранення. Сергія доправили до лікарні Амвросіївки, де місцеві медики його прооперували. З бронежилета «Кабана» друзі витягнули більше десятка ворожих куль...

А за два дні місто опинилося під ворожим контролем. Під час евакуації Коваленко поступився лежачим місцем товаришу, який мав важке поранення голови. А їхати сидячи йому самому не дозволяла рана. Прийняв рішення залишитися у лікарні, а там – як Бог дасть…

Небезпека ж була реальною… Ворожа пропаганда зробила свою брудну справу, тож на місцеве населення покладатися не доводилося. Утім, як виявилося, це стосувалося не всіх.

Янгол-охоронець явився герою в образі жінки – медсестрички. Ризикуючи життям, вона допомагала Сергію під час рейдів «сепарів» дістатися моргу. Цим зловісним словом називали наполовину закопаний в землю залізничний вагон із непрацюючим кондиціонером. На холодильник у лікарні не було грошей, а для ремонту кондиціонера – майстра. Неприємний запах врешті-решт відбив бажання сепаратистів ретельно перевіряти тіла. «Кабану» довелося протягом тижня жити в компанії небіжчиків, рятуючись від отруєного повітря маскою, змоченою медичними препаратами. Його рятівниця Оля таємно водила прикордонника на процедури, приносила їжу і, зрештою, він зміг пересуватися самостійно. При кожному візиті непроханих гостей Сергій шкодував лише про те, що віддав товаришам свій ПМ. За жодних обставин він не мав наміру здаватися живим.

Сергій Коваленко тривалий час вважався зниклим безвісти. Однак ще один  рятівник – медичний брат Євген – за допомогою соціальних мереж розшукав дружину прикордонника, тож про його долю стало відомо родині. Домовилися, що рідні Євгена вивезуть Сергія до Ростовської області, звідки його забере друг сім’ї – мешканець окупованого Криму...

...Того дня янгол-охоронець Сергія знову простягнув крила над своїм візаві: під час перетину кордону з Росією бійці, які залишилися служити в «ДНР», упізнали Коваленка, але... не виказали. Снайперів і кулеметників живими не залишали.

Розсварившись свого часу із цими майбутніми сепаратистами, які не приховували своїх поглядів, «Кабан» ще тоді розбив одному з них носа. Втім, совість у перебіжчиків все ж прокинулася. І це врятувало воїнові життя...

У невеликому містечку Ростовської області Сергій чекав на прибуття допомоги більше 12 годин. Грошей, які залишили рятівники, вистачило лише на пачку печива та декілька чашок чаю…

А потім були нескінченні перевірки на блокпостах, Керченська переправа, Крим, пункт контролю «Чонгар». Боєць з промовистим позивним «Кабан» втратив до десяти кілограмів ваги, рана продовжувала кровоточити. Дружина впізнала не одразу, але коли вона кинулася в обійми, зрозумів: «Точно не вб’є, і вже тим паче – сьогодні».

Яким же було здивування батька і товаришів, коли виявилося, що через усі перевірки та обшуки на ворожій території чоловік зумів пронести військовий квиток.

Згодом доля подарувала Сергієві нагоду віддячити своїм рятівникам. Медсестричка Ольга, яка ризикувала не лише власним життям, а й донькою, яку виховує сама, тепер працює в Харкові, у військовому шпиталі. Медичний брат Євген зараз також живе на території, підконтрольній українській владі.

Сьогодні Сергій Коваленко проходить службу в Харківському прикордонному загоні. Його удостоєно ордена «За мужність» ІІІ ступеня та нагрудного знака «За мужність в охороні державного кордону». А нещодавно до Адміністрації Держприкордонслужби направлено подання про присвоєння йому офіцерського звання. Адже воїн цього гідний… 

Популярні розділи та сервіси