У травні 2014 року зі столиці на Донеччину вирушила група на посилення охорони ділянки Луганського прикордонного загону. Основну її частину склав персонал мобільного прикордонного загону, який доповнили військовослужбовці Окремої комендатури охорони і забезпечення, Головного вузла зв’язку, автоматизації та захисту інформації й Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ».

У травні 2014 року зі столиці на Донеччину вирушила група на посилення охорони ділянки Луганського прикордонного загону. Основну її частину склав персонал мобільного прикордонного загону, який доповнили військовослужбовці Окремої комендатури охорони і забезпечення, Головного вузла зв’язку, автоматизації та захисту інформації й Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ».

Більш ніж через місяць усі повернулися живими й практично неушкодженими (лише декількох було поранено). Про героїчне протистояння на відділі прикордонної служби «Станично­Луганське» можна було почути практично з усіх ЗМІ. Так, у снайперській «дуелі» прикордонник (до речі, військовослужбовець мобільного прикордонного загону) переміг терориста. Тоді під умілим керівництвом підполковника Кирила Тишкова правоохоронці мужньо відстояли свій підрозділ і відтіснили противника. Повернувшись із зони бойових дій, і герої були небагатослівними, на запитання відповідали коротко. Помітно, що вони пережили багато, причому це були явно не найприємніші моменти їхнього життя.

Зустрічали прикордонників, як і годиться зустрічати справжніх героїв – з усіма почестями. Теплим обіймам із дружинами та дітьми передувала урочиста частина. На той момент перший заступник Директора департаменту охорони державного кордону, а тепер Голова Служби  генерал­лейтенант Віктор Назаренко привітав із успішним поверненням прикордонників та нагородив кожного нагрудними знаками «За мужність в охороні державного кордону» та «Відмінний прикордонник». Трьом військовослужбовцям вручили дострокові звання: полковник – Кирилу Тишкову, старший лейтенант – Миколі Пласі та лейтенант – Володимиру Гриньку. Ті, хто прийшов зустрічати прикордонників, з нетерпінням чекали, коли ж можна буде врешті обійняти коханого чоловіка, люблячого батька чи хорошого товариша.

Начальник групи відділення охорони Адміністрації Держприкордонслужби України Окремої комендатури охорони і забезпечення старший прапорщик Володимир Цілик (на знімку):

– Більше місяця наша група перебувала на Луганщині. Що мені найбільше запам’яталося за цей період? Мабуть, момент, коли я повернувся до рідної домівки, адже тут мене чекали дружина і двоє дітей. Спочатку, як тільки прибули на місце, було страшно, згодом страх минув, якось звиклося. Постійно відчувалося недоброзичливе, я б навіть сказав, вороже ставлення місцевих жителів.  Головне в таких умовах – злагодженість всередині підрозділу. З цим у нас все було гаразд. Звичайно, хотілося б більше відчувати підтримку зі сторони. Адже там, де практично немає розуміння місцевого населення, доволі важко морально. Вже 21 рік я служу прикордонником і радий, що сьогодні маю честь захищати рідну землю.