Корінний маріуполець Павло Чумак з перших днів війни перебував на бойових позиціях із захисту міста Маріуполь.

З дитинства хлопець, який виріс на Донеччині, був цілеспрямованим та працьовитим. Поставив мету стати юристом – вивчився. Мріяв, а потім запланував стати офіцером – став.

Після закінчення Харківського національного університету внутрішніх справ за спеціальністю «Право» кілька років служив у поліції. Та дід-моряк своїми розповідями оселив у душі хлопця заповітну мрію про морські мандри та нові країни. Тож, бачив своє призначення хлопчина в іншому. Тому, опанувавши відповідний фах, у 2017 році вступив до лав Морської охорони ДПСУ.

У загоні Морської охорони спершу обійняв посаду молодшого інспектора відділу спеціальних дій. Згодом отримав офіцерське звання. Довго та наполегливо йшов до цієї мети. Навчався. Дуже радів  та мав неабияку мотивацію й перспективи для побудови кар’єри.

Охоче ніс службу в морі. В складі оглядових груп був пильним і принциповим. Прагнув справедливості та суворого покарання для тих, хто порушував закон.

Морський прикордонник завжди дбав про підлеглих. Сприяв їх навчанню та підготовці. Треба консультація та допомога? В будь-який час. Був вимогливим до себе та команди. Рішучий, та й сам не уникав відповідальності.

А ще його згадують, як «душу компанії», урочисті заходи – це він, майстерно сказати – він, креативно підійти до справи - теж він.   Вмів Павло змотивувати й згуртувати колектив.

Та найціннішим для захисника морських кордонів були дружина і діти. З дружиною знайомі з 16 років, зустрілись на концерті до дня міста. Дівчина не могла повірити, що розсудливому хлопцю також 16, тому на перше побачення йому довелося прийти з паспортом. Переконав. Але тоді відносини не склалися. Проте, за волею долі, випадково зустрілися за 8 років і відтоді вже не розлучалися. Стали батьками Андрійка та Аліси.

Коли дружина була при надії, чоловік ледь не дмухав на кохану. А сина виховував справжнім чоловіком. Почав навчати їздити на велосипеді, та не встиг. Син ліпив з пластиліну монстрів, а тато міг годинами слухати історії про них. Малий згадує, як тато возив його на службу та показував маленьких рибок з причалу. Але Андрійка зачаровували катери Морської охорони.

Павло намагався весь вільний час проводити з дітьми. Разом з тим завжди дбав і про доньку від першого шлюбу - Кіру. Вважав, що опікуватися дітьми – то на все життя.

Родина любила мандрувати. У лютому 2022 року вперше взяли в подорож сина. Повернулися за тиждень до війни…

В країні відчувалася страшенна напруга. 24 лютого Павло зустрів на службі. Одним з перших поїхав на позиції на підступах до Маріуполя. Сміливості йому було не позичати. Для Павла не було неможливого. Міг здобути ящик гранат, боєкомплект, а інколи й шоколадний батончик.

Дружина згадує, що чоловік приносив їжу, воду, суміш та дитячі підгузки для донечки. 9 березня перевіз родину з холодного підвалу в міське бомбосховище. Намагався налагодити їх побут. Цього дня дружина бачила коханого востаннє.

11 березня 2022 року Павло з побратимами перебував поблизу свого дому на в’їзді в місто. Тривали важкі бої. Павло потрапив під ворожий обстріл і отримав поранення, несумісні з життям.

Напередодні Павло мав зустрітися з найкращим другом. Вони з дитинства разом. Не судилося…

Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 26.05.2023 року № 740 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Павлу Чумаку присвоєно звання «лейтенант» посмертно.

На жаль, рідним не вдалось забрати тіло Павла з Маріуполя, щоб гідно та з усіма військовими почестями поховати Героя. Але ми віримо, що цей час настане. Павло для усіх нас є прикладом для наслідування: гідний, досвідчений і назавжди живий, друг, побратим!

Вічна слава і пам’ять, Тобі, «Шерифе»!