Прикордонник Сергій, уродженець Маріуполя, батько трьох дітей.

Проходив службу в одному з підрозділів Донецького прикордонного загону. У березні, в розпал боїв, під час зміни позицій група прикордонників потрапила під артилерійський обстріл і Сергій зазнав серйозних поранень. Чоловік втратив руку, отримав травми живота, ноги. І нічого не бачив.

«Під час перегрупування я рухався одним з перших і мені, так би мовити, не пощастило. Товаришам позаду поталанило більше. Після поранення втратив зір і не бачив у якому стані рука, але відчував, що вона не працює. Побратими казали, що вже нема що рятувати», - зазначає герой.

Пораненого бійця евакуювали у шпиталь, що знаходився у бункері на Азовсталі. Медики були змушені ампутували йому ліву руку. Там він пробув близько двох місяців. Увесь цей час окупанти обстрілювали завод, скидали на нього авіабомби. Попри відсутність зору, він розумів у яких умовах доводиться перебувати йому та ще кільком сотням захисників України.

«Я не бачив, але відчував у роті пил - він скрипів на зубах. І в цих умовах лікарі були змушені проводити операції, ампутувати кінцівки, зашивати поранених. Ну, уявляєте собі. Але навіть за таких умов, під загрозою смерті ми не хотіли здаватися у полон! Крім того, я не знав де моя сім'я, але згодом, коли дізнався, що з ними все добре, відчув полегшення», - каже Сергій.

Згодом його, як і решту побратимів, чекав полон. Воїни змушені були виконати вказівку вищого керівництва, оскільки залишатися на Азовсталі було нерозумно. І усвідомлення цього було для воїна ще гіршим, ніж перебування в бункері.

«Після виходу нагору почалося запаморочення, бо під землею не було свіжого повітря. Далі нас повезли в Оленівку, де я пробув 10 днів. Ставлення до нас було як до худоби. Гаряча їжа була реально гарячою. І на те, щоб її з’їсти, давали 30 секунд. З'їв дві ложки, встав і пішов. Туалет – один раз на добу. Ніхто не переймався твоїми потребами і станом».

З часом його перевезли у лікарню, до Донецька. А вже 29 червня Сергія та ще кілька сотень полонених повезли на обмін, без жодних пояснень.

«Розбудили перед світанком і сказали одягатися. Я навіть одразу і не подумав, що за кілька годин можу бути вільним. Але коли ми побачили український «піксель», шкірою побігли мурашки… Це емоції, які неможливо передати словами. Одразу зателефонував дружині» - згадує чоловік.

За час полону він схуд на 30 кілограмів. Втратив ліву руку. На щастя, лікарям вдалося частково відновити зір. Наразі воїн з дружиною та молодшим сином проживає у Львові, де отримав службове житло, проходить реабілітацію та очікує на протезування руки.

Але й після таких пекельних випробувань, поранення і втрати руки, Сергій не втратив бойового духу і віри у нашу перемогу. Більш того, чоловік готовий повернутися до строю, якщо така можливість з’явиться.

«Відчуваю, що можу ще служити. Та й в душі якесь відчуття незавершеної справи присутнє. Безперечно, мрію повернутися до звільненого українського Маріуполя, з яким пов’язане усе життя. Маріуполь, яким я навіть пишаюся, що він прийняв на себе такий удар і ми змогли зберегти нашу державу».