30 квітня відзначається свято, що має винятково український зміст – це День прикордонника.

101 рік тому в далекому 1918 році українські війська встановили свої символи на кордоні держави, і саме тому ця дата стала найбільш знаковою для відзначення як професійного свята прикордонників.

Тож досить приємно, що у охоронців кордону відтепер є своє власне українське свято. Воно стало початком ушанування пам'яті справжніх українських героїв, відкинувши старі, нав'язані нам країною-агресором, ідеологічні шаблони.

Добре, що в українців є звичаї, які мають наступність і ними переймаються прийдешні покоління.

Українці вже чверть століття відбудовують незалежну державу з тими збройними формуваннями, що стоять на її захисті, зокрема й Державною прикордонною службою, військовослужбовці якої захищають державні рубежі.

Раніше прикордонники відзначали своє професійне свято 28 травня. Проте в умовах гібридної війни та протистояння агресору логічним стало питання, чи варто відзначати цього ж дня свято воюючої проти нас країни як День прикордонника? Адже ця дата присвячена дню виходу далекого постреволюційного 1918 року декрету Раднаркому «Про створення прикордонної охорони РСФРР». Таким чином, цей декрет був законодавчим актом Росії, на що вказував параграф другий даного документа. «На пограничную охрану возлагается защита пограничных интересов Российской Социалистической Федеративной Республики. Далі зазначалося: «В Пограничную охрану на службу принимаются граждане «Российской Социалистической Федеративной Советской Республики».

Отже, цей документ України не стосується, бо у нас інша історія. До того ж, на момент його підписання Українська Народна Республіка перебувала у стані неоголошеної війни з більшовицькою Росією.

При цьому 20 березня 1918 року на засіданні уряду Української Народної Республіки було ухвалено рішення про створення Окремого корпусу кордонної охорони, а його командувачем призначено полковника Володимира Желіховського. Головними завданнями кордонної охорони визначалися: протидія економічній контрабанді; недопущення провозу зброї та боєприпасів; недопущення проникнення на територію новоствореної держави небезпечного антиукраїнського політичного та кримінального елементів.

До того ж протягом 1918 року державні кордони Української Народної Республіки були визнані міжнародними угодами з усіма сусідніми країнами, а також державними утвореннями, що виникли на тлі розпаду Російської імперії: Австро-Угорщиною, Румунією, Польщею, Білоруською Народною Республікою, Великим Військом Донським та Кубанською Народною Республікою.

Кордоном із радянською Росією було визнано так звану «нейтральну зону» по лінії Сураж–Унеча–Стародуб–Новгород-Сіверський–Глухів–Рильськ–Колонтаївка–Суджа–Беленіхіно–Куп’янськ. В її межах встановлено кордонні пункти на  станціях Орша, Клинці, Хутір-Михайлівський, Кореневе, Гостинцеве та Валуйки. За основу державної території України умовно було прийнято  межі розселення етнічних українців. Однак питання про державний кордон з Росією так і не було вирішено.

Слід зазначити, що дату нового професійного свята українських прикордонників має визначати чітке уявлення щодо формування державних кордонів України у період національно-визвольної боротьби 1917–1921 років. Основою цих уявлень про встановлення та демаркацію кордонів Української Народної Республіки з Росією можуть стати операції українських військ у квітні 1918 року із визволення Донбасу та Криму під час Першої українсько-більшовицької війни.

Як зазначають історики, полковник Сікевич, який очолював слов’янську групу окремої Запорізької дивізії армії УНР, так сказав про події квітня 1918 року,  коли вдалося звільнити велику частину Донбасу і вийти на міжнародно визнаний кордон із Росією і тодішнім Доном: «Тут, фактично так би мовити навпомацки, відчув, як відділяються землі України від чужих земель. Пізніше козаки принесли два високі стовпи, вималювали їх жовто-блакитною фарбою, яку знайшли на станції, на кожному зі стовпів намалювали тризуб, а під ним написали «Українська Народна Республіка». Священик відслужив молебень, окропив святою водою прапори і коли козаки догори стовпи підняли і закопали в землю – музика заграла, заграв наш гімн – гімн України. Гармати дали салют, а козаки крикнули могутнє «Слава!».

Повний матеріал можна прочитати за посиланням https://www.facebook.com/512811462088868/posts/2218986564804674/