На відпочинку канат полонив під водою медика-прикордонника. Колеги реанімували його після 5 хвилин перебування під водою та 15 хвилин без пульсу.

Усі ми, час від часу, задаємо собі питання «а що, якби…?» І це нормально, оскільки все наше життя – це послідовність певних обставин, прийнятих нами рішень і, звісно, їх наслідків. Проте, коли у певній ситуації від вашого рішення залежить життя людини, ви собі, скоріш за все, питань не задаєте. Особливо якщо ви – медик-професіонал.

Історія, учасником якої став наш герой, може трапитися з кожним, але її подробиці змушували пульс прискорюватися, а мозок - сумніватися і захоплюватися.

Знайомтеся: Ігор МАНКЕВИЧ, старший ординатор відділення клініки хірургії військово-медичного клінічного центру (ВМКЦ) Держприкордонслужби України (м. Львів). Народився у місті Новояворівськ, що на Львівщині, у Львові здобув медичну освіту. У 2014 році вступив на військову службу до лав прикордонного відомства. Капітан медичної служби. Дружина Аня також за фахом медик – працює у Львівському обласному центрі репродуктології.
Свою відпустку подружжя МАНКЕВИЧІВ вирішили провести разом з друзями у Єгипті, на узбережжі Червоного моря. Компанію їм склали ще двоє медиків – Максим, який є колегою Ігоря по відділенню клініки хірургії ВМКЦ, та Віталій, лікар-уролог Львівської обласної клінічної лікарні. У день прибуття на курорт товариші розмістилися в готелі, ознайомилися з інфраструктурою комплексу та відпочивали біля басейну, відклавши візит на пляж до ранку наступного дня.

«Вранці, ще до сніданку, ми всі разом вирушили до моря. З берега ми вийшли на пірс, біля якого, зрештою, і вирішили пірнати. Акваторія для купання була обмежена і позначена на поверхні води буями, оскільки морське дно нерівномірне, з коралами – розповідає Ігор. – Крім нас, у даній зоні, купалися ще з десяток людей.
Після чергового занурення я помітив, що Максим задовго перебуває під водою. Одразу про лихе не подумав, але пірнувши я побачив, що його нога була обвита тросом, який з’єднує буй на поверхні води з металевим гаком, що кріпиться до дна.
Яким чином Максим заплутався у трос – невідомо, але спроба його звільнити виявилася невдалою і я одразу покликав на допомогу. Люди, що були на пірсі, негайно покидали нам рятувальні кола. Удвох з Віталієм ми продовжили намагання звільнити ногу Макса з канату. Іноді нам допомагали інші відпочивальники, але нам все одно не вдавалося його витягнути. Він залишався у пастці за один метр від поверхні води, здавалося, вже більше трьох хвилин…
Ми гукнули щоб нам принесли ніж. Ніж передали, але спочатку столовий. Для перерізання троса, товщиною у два пальці, цього було недостатньо. У цей час Аня побігла на берег і принесла більший кухонний ніж. Невідомий чоловік взяв у неї ножа, підплив до нас, пірнув та перерізав злощасний канат. За моїми припущеннями Максим перебував під водою не менше чотирьох хвилин, а можливо й усі п’ять».

Після того, як бездиханне тіло їхнього друга вдалося підняти на поверхню, Ігор і Віталій, скориставшись рятувальними колами, доправили Максима до пірсу.

«Усі ознаки вказували на утоплення. Проте, повірити у втрату друга ми не хотіли і не мали права, тому приступили до «відкачування».
Як нам потім розповідали, на непрямий масаж серця і штучну вентиляцію легень ми витратили хвилин п'ятнадцять, а може й більше! Здавалося, що минула вічність, але ознаки життя у Максима з’явилися – «пробився» пульс, з’явилося слабке дихання!
За цей час персонал готелю приніс нам кисневий балон з маскою, який дуже став у нагоді. А коли ми вже повернули нашого друга до життя і якраз донесли із пірсу на берег, приїхала «швидка».
Надалі за справу взялися місцеві медики, які дозволили нам супроводжувати Максима до шпиталю. У медзакладі нас вже очікувала реанімаційна бригада лікарів».

Приблизно за пів години лікарі повідомили, що Максим буде жити – є пульс і артеріальний тиск, підвищується сатурація! Товаришів переповнювали емоції. Близько опівдня їм дозволили пройти до реанімації і побачити свого друга.

«Він знаходився у медикаментозному сні та був під’єднаний до апарату ШВЛ, але, звісно, від того нам стало на душі ще легше. Вирішили залишитися «на контролі» ситуації до вечора, а переконавшись, що стан пацієнта залишається стабільним, але він ще не прийшов до тями, вирушили на ночівлю до готелю.
Вранці ми утрьох одразу вирушили до шпиталю. Нас чекали гарні новини – Максима від’єднали від апарату ШВЛ і він був при свідомості! Але про те, що повернувся «з того світу» нічого не пам’ятав.
Згодом його з реанімації перевели до загальної палати, де він перебував під наглядом лікарів ще дві доби, після чого був виписаний з медзакладу. Лікування «пацієнт» продовжив уже в готелі, згідно рекомендацій лікарів та під нашим контролем.
Про повноцінний відпочинок для нього уже не йшлося. Та й нам після пережитого було не до веселощів, тому про екскурсії, якісь активні розваги тощо мова не йшла. Але головна справа була зроблена (посміхається)».

Звісно, розповідь була би неповною, якби ми не поспілкувалися з «винуватцем» переполоху. Він якраз завершив обстеження у рідному прикордонному шпиталі. На щастя, усі фізіологічні показники Максима у нормі і він повернувся до своєї професії. Про «рятувальну операцію» нам розповів наступне.

«Прийшовши до тями майже одразу зорієнтувався де знаходжуся, але не розумів і не пам’ятав чому. Спочатку подумав, що втратив свідомість на сонці і потрапив до лікарні – розповідає Максим. – Покликав лікарів і попросив у них телефон з виходом  в мережу Інтернет. Знайшов у Фейсбуку Ігоря, зв’язався з ним і попросив мене забрати. Потім сходив до вбиральні і знову заснув, оскільки ще перебував під дією медикаментів. Вранці приїхали товариші, але розмови про цю ситуацію не заводили, зважаючи на мій «ейфорійний» стан. Розповіли мені про рятувальну операцію аж за дві доби. Нажаль чи на щастя, я про неї нічого не пам’ятаю. 
У лікарні, намагаючись відтворити події, згадав, що бачив сон, ніби мені біля басейну у готелі стало погано і Аня запропонувала відвезти мене до лікарні.
Звісно, мою вдячність товаришам за врятоване життя не можна виміряти якоюсь величиною. Вони чудові люди і вірні друзі! Буду кликати за кумів (сміється)».

Ігор таку пропозицію приймає схвально. « - Для нього став майже хрещеним, то й для його діток буду. Однозначно!». 
І додає: « - Цей випадок, вчергове підтвердив, що техніка безпеки – не просто словосполучення. Годі й подумати, що було б, якби…»

Спілкувався Роман Павленко – пресслужба Західного регіонального управління Держприкордонслужби.