Телефон довiри - 1598
Україна, м. Київ, 01601, вул. Володимирська, 26
A-
A
A+
Українська
Ім’я Героя-прикордонника увічнено у віршованій поемі
18/01/20 - 12:19

17 січня на зустріч з прикордонниками Могилів-Подільського загону завітав знаний у Наддністрянському краї самобутній поет Василь Кушнір.

Напередодні зустрічі з охоронцями кордону на сторінках Могилів-Подільського районного часопису «Слово Придністров’я» вийшла авторська поема «Несіть йому любов свою», присвячена Герою України старшому лейтенанту В’ячеславу Семенову, чиє ім’я носить Могилів-Подільський загін.

Тема війни і миру близька Василю Кушніру не лише, як колишньому офіцеру, а й людині з почуттям глибокого патріотизму.

Судячи з атмосфери, що панувала в залі, поетичні рядки, приурочені командиру легендарного блок-поста «Балу» старшому лейтенанту В’ячеславу Семенову, торкнулись сердець присутніх. Це й не дивно, адже те, що сьогодні переживає наша країна, накладає відбиток на кожну душу, особливо на вразливу сутність поетів, серед яких і Василь Кушнір – майстер проникливого животворного слова.

Віршована поема розповіла про життя Героя: його дитинство, юність та зрілість, дружню родину, якою він дорожив та любив понад усе. Поету вдалося передати й атмосферу останнього бою, в якому загинув В’ячеслав Семенов, захищаючи рідну землю від ворогів.

Справила враження на присутніх і експозиція друкованих видань, публікацій, особистих речей Героя, надані міським краєзнавчим музеєм.
Присутні на заході батьки В'ячеслава Валентина Володимирівна та Анатолій Олександрович Семенови, дружина Тамара Антонівна висловили щиру вдячність поету за творчу працю, яка вшановує дорогу їм людину – сина, чоловіка, батька.

На знак вдячності за співпрацю та значний внесок у військово-патріотичне виховання заступник начальника прикордонного загону з персоналу полковник Антон Квятковський вручив Василю Кушніру Почесну відзнаку начальника Південного регіонального управління. «Ім’я героя – прикордонника В’ячеслава Семенова, який загинув за Україну, - зазначив Антон Квятковський, - відтепер житиме і у поемі на його честь. Кожне її слово закликає нас до миру, вчить поважати подвиг, веде до омріяної перемоги!».

 

ВАСИЛЬ КУШНІР:

НЕСІТЬ ЙОМУ ЛЮБОВ СВОЮ

 

Над Жмеринкою небо чисте,

пливе погожая пора,

і сонце світло-променисте

славетну землю озира.

 

На радість липи розцвітали,

в ставках дзеркалилась вода.

І жайворонки щебетали,

у вирій співи розкида.

 

Над містом теплий липень вився

поміж дерев і поміж трав.

В сім’ї Семенових родився

Маленький хлопчик В’ячеслав.

 

Активну, позитивну силу

він проявляв ще в пелюшках.

Й батьки свою дитину милу

Носили радо на руках.

 

Ось так, в батькІвській щирій ласці

Зростав кмітливий В’ячеслав.

Неначе принц в відомій казці

Життєву мудрість пізнавав.

 

Ще з ранніх літ в батькІвській хаті,

Турботам їхнім завдяки,

Він мрії формував крилаті

Про життєдіючі стежки.

 

В юнацькій долі бездоганній

Любив він спів.

Навчався у музичній школі

І флейтою оволодів.

 

А флейта грає, серце крає

І думи розганя сумні,

Охочих слухати скликає

Бо звуки флейти - чарівні.

 

Книжки художні - його справа:

Романи, повісті, вірші,

Дозвілля - це для В’ячеслава,

Це - насолода для душі.

 

Його манить військова справа,

Душі нескореної крик,

Не дута і брехлива слава,

А військовОї служби шик.

 

В політехнічнім інституті

Диплом червоний здобував.

Знання опісля не забуті,

В структурах різних працював.

 

А справ в житті вже так багато

І на роботі, і в дому!

За все береться він завзято,

І зручно, й радісно йому.

 

Любов і праця, щира доля,

Дбайливе ставлення своє,

Неначе теплий вітер з поля,

Йому наснагу надає.

 

Святої істини перлини,

Суцвіть обов’язків і прав,

Любов до неньки України

В душі плекає В’ячеслав.

ІІ

Зустрів Тамару сірооку,

Де кують щастя ковалі,

Тендінтну, ніжну, невисоку,

Мабуть, найкращу на Землі.

 

Самотня відступила хмара

На їх життєвому путі.

Так В’ячеслав й його Тамара

Сім’ю створили у житті.

 

Міцна сім’я — сильна держава -

Слова і справи золоті,

Бо для Тамари й В’ячеслава

Це — головне у їх житті.

 

Вони ж тепер такі щасливі -

Любов велика гріє їх,

І в цій сімейній, дружній ниві

Дітей виховують своїх.

 

А діти — радість то велика

Народжує любов палку -

І для супруги, й чоловіка

На всім життєвому віку.

 

ІІІ

В жорстокій боротьбі зуміла

Вкраїна досягти мети,

і незалежність нас зігріла

Реальним духом теплоти.

 

Наш курс в Європу і до НАТО

Аж не подобався Москві,

Й розпочалА вона завзято

Ворожі дії бойові.

 

Війна на власному порозі

За рідну землю, за Донбас!

Вся Україна у тривозі!

Це все обурювало нас!

 

І в цю важку для нас годину,

Без заперечень й зайвих слів,

Щоб захищати Україну,

Встають нащадки козаків.

 

Для роздумів немає часу:

Вогонь війни уже палав.

Семенов — офіцер запасу

Охоче йде до збройних лав.

 

Блок-пост “Балу” йому вручили,

Який дорогу в місто вів,

До нього йшли ворожі сили,

Озброєні аж до зубів.

 

Піхота, танки, БТРи

НосІї антилюдських бід.

Російські, навіть, офіцери

Очолювали цей похід.

 

Семенов бачив цю картину,

Оглянув весь боєзапас.

І в найкрутішую хвилину

Віддав свій бойовий наказ.

 

Знання військові в ньому жили,

Хоч досвіду він ще не мав,

Розсредоточив свої сили,

Уміло бій розпочинав.

 

 

Семенов вмів налаштувати

До бою кожного бійця,

За них, неначе батько й мати,

Він піклувався без кінця.

 

В честь прикордонного мундира,

В честь України подих свій -

Бійці любили командира

Й сміливо з ним ішли у бій.

 

Ворожа рать в бою тремтіла,

Стояв надійно наш блок-пост,

Неначе Божа мить тут сіла

На цей нескОрений форпост.

 

Атаки мужньо відбивали,

Стояли насмерть в цім бою,

Бо знали, за що воювали -

За Україну, за свою!

 

Нехай про них лунає слава

На всіх людських материках!

Гордись їх подвигом, державо,

І прославляй їх у віках!

 

IV

Семенова не смерть забрала,

То героїчний його крок,

Який душа його долала

В Небесне Царство, до зірок.

 

 

Життям і подвигом на фронті

Таке Семенов заслужив.

І в цім славетному польоті

Господь його благословив.

 

За героїзм в процесі бою,

За патріотику палку,

Господь прийняв цього героя

В своєму райському кутку.

 

Земля Подільська вмить відчула

Прилив небесного тепла.

І  зірка ясно спалахнула

Над кровлею його житла.

 

Він там активність проявляє

Як поміж нас тут проявляв.

З землею живо розмовляє,

Яку так мужньо захищав:

 

«Борися, земле моя рідна,

І не живи упроголодь!

З тобою — правда й доля гідна,

З тобою був, і є Господь!

 

Всі прикордонники, військові,

Сухим держіть боєзапас,

Живіть у злагоді й любові

До України і до нас!

 

Успішною хай буде битва

За мирні і погожі дні

Хай прозвучить ваша молитва

І буде легше тут мені!

 

О, Боже, Праведний, Єдиний,

Нам в боротьбі допоможи!

І нашу рідну Україну

Ти захисти і збережи!»

 

Вінок життєвий В’ячеслава,

Це — самовідданість в бою!

І відгукнулася держава,

Оцінку надавши свою.

 

За мужність в бойові години

І за військове ремесло,

Звання Героя України

Йому присвоєно було.

 

Ім’ям Семенова назвали

Могилів-Подільський прикзагін,

Де його друзі поважали,

Де службу ніс зразково він.

 

Шануймо свого В’ячеслава!

Він шану заслужив в бою!

Нехай луна про нього слава!

Несім йому любов свою!

 

 

VI

А в рідній Жмеренці, де сонце

Його оселю зігріва,

Слізьми вмивається віконце

І пам’ять стелиться жива.

 

Стежки, дороги, тротуари

І залізничний гУчний дзвін,

І квітів неймовірні чари,

Якими милувався він.

 

Тут Анатолій, Валентина -

Його найближчая рідня,

(Дорослий син — завжди дитина),

Його оплакують щодня.

 

Не вірять в те, що він загинув -

Так поступити він не міг.

В якесь відрядження полинув

Й повЕрнеться на свій поріг.

 

Звертаються вони до Бога,

Щоб запобіг подіям зла,

Щоби нараз міська дорога

Додому сина привела.

 

Чекають його до вечері,

Коли гуде всемирний дзвін.

Ось він відчинить хатні двері

І “Добрий вечір” скаже він.

 

…Минають дні, за ними ночі,

Минає лютая зима.

Болять серця і плачуть очі

Бо сина все нема й нема!

 

VII

Тамара — любляча дружина,

Яку кохав так В’ячеслав,

Як найдорожчую перлину

Йому Господь подарував.

 

Спокійна, розумом багата,

Але душа її болить.

Для неї це — велика втрата,

То як це горе пережить?!

 

Як берегиня і як мати,

Вона не здібна до того,

Щоб при нагоді забувати

Супруга вірного свого.

 

Єдина втіха — діти, внуки!

Її любов до них — без меж,

Хоча й вони жалобні муки

Переживають з нею теж.

 

А ще - її робота в школі

Серед дітей, учителів.

Це — Божий дар жіночій долі

До успіхів в роботі вів.

 

Вона знаходить в собі сили,

Бо не байдужа і жива!

Які б проблеми не «трусили»,

Завжди активна, ділова.

 

Вага життя така велика!

Але Тамара понад все

За свого чоловіка гордість

В своїй душі завжди несе!

 

Погожий вечір наступає,

Збирається родина вся.

На жаль, їм так не вистачає

Чоловіка, тата, дідуся!

 

VIII

А я Семенова родині

Від свого щирого пера,

Як всій рідненькій Україні,

Бажаю миру і добра!

 

Бажаю пережити горе,

В житті самих себе знайти,

Любові й щастя ціле море

І гордо по життю іти!

 

 

 

* При використанні матеріалу гіперпосилання на цю сторінку обов'язкове

розмістити коментар
* Ваше ім'я
Ваш E-mail
* Текст
опублікувати
+ Розгорнути меню