У щоденній хвилині мовчання ми вшановуємо світлу пам’ять, силу духу та героїзм наших побратимів, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.

Андрій був дуже щирим, неймовірно доброзичливим та мав загострене почуття справедливості. Ніколи не залишався осторонь, якщо хтось кривдив слабшого, беззахисного або ображав дівчат. Завжди ставав на захист,  попри  те, що кривдник міг бути вдвічі більший та сильніший. Навіть своєю старшою сестрою Альбіною він завжди настільки опікувався, що, за  її словами, вона відчувала себе молодшою.

Андрій Туз родом з селища Мирного, що на Одещині. Батьки Андрія,  Сергій Анатолійович та Руслана Миколаївна, виховували дітей власним прикладом: завжди з повагою ставилися до людей та з хистом до обраної справи. З дитинства дозволяли їм приймати власні рішення, проте давали зрозуміти, що діти нестимуть відповідальність за це.

У 7 років Андрій захопився футболом, який став пристрастю його життя.

Спочатку тренувався з селищною місцевою футбольною командою, а згодом уже виступав у збірній Біляївської ОТГ і навіть грав у складі юнацької команди ФК «Чорноморець». Відмінно вмів тримати м’яч і виборов багато нагород, кубків та медалей.

Окрім футболу, Андрій займався також тайським боксом, який додав його характеру стійкості та витривалості.

Близькість Одеси та Чорного моря, як кажуть, зробили свою справу – Андрій мріяв здобути вищу освіту та стати моряком. Крокуючи до мети, закінчив Одеський професійний ліцей морського транспорту.

І наприкінці 2021 року свідомо прийшов до ТЦК з твердим рішенням – піти на військову службу. Дуже зрадів, коли йому запропонували служити в лавах Морської охорони ДПСУ.

Так, у свої неповні 19 років Андрій став морським прикордонником. В Одеському загоні Морської охорони відповідального, розважливого та мудрого не по роках матроса помітили й незабаром довірили службу в корабельно-катерному складі.

Морський гарт Андрій отримував на борту трьох катерів Морської охорони типу «Гриф». Завжди самовдосконалювався та рухався вперед. Був настільки здібним та наполегливим, що на кожному з бортів упевнено опановував нову посаду.

Щоправда, довго не міг звикнути до хитавиці, але згодом і до неї призвичаївся.

Андрію подобалася морська служба, і він пишався тим, що дотичний до почесної справи захисту рідної країни.

Відповідальне ставлення до всього, за що брався, та поважність у стосунках з людьми Андрій спроєктував на все життя. І морська служба не стала винятком. Моряк-прикордонник не лише відмінно виконував свої обов’язки, а й завжди з турботою ставився до друзів та побратимів, з якими ніс службу на борту. Перед тим, як їсти, питав, чи всі вже їли, можливо, хтось не встиг чи не мав можливості. Ніколи не відмовляв у допомозі й постійно підтримував своїх бойових товаришів.

Андрій завжди був прикладом мужності та неймовірної сили духу. При виконанні бойових завдань, у небезпечні моменти, він завжди зберігав холодний спокій та впевненість.

14 грудня 2022 року, під час виконання бойового завдання поблизу Очакова, унаслідок атаки ворожого дрона на катер Морської охорони,  Андрій Туз дістав несумісні з життям поранення та загинув.

Наказом Голови Держприкордонслужби України матросу Андрію Тузу присвоєно чергове військове звання «старший матрос» (посмертно).

За особисту мужність та самовіддані дії, проявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі указом Президента України старшого матроса Андрія Туза посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.

Андрій був світлою людиною, справжнім другом і буквально випромінював щирість та доброту. Дбав про інших більше, ніж про себе, мав велике серце й дарував тим, хто його оточував, частинку своєї душі.

Щиро співчуваємо рідним і близьким загиблого побратима та розділяємо з ними пекучий біль та смуток!

Сміливість, рішучість та хоробрість Андрія Туза є прикладом для всіх нас.

Світла пам’ять воїну-захиснику!

Назавжди з нами в одному строю!

 Титри:

1. Сестра Андрія – Альбіна

2. Батько Андрія – Сергій Анатолійович

3. Олег – побратим Андрія