Історико-топонімічна комісія Одеської міськради затвердила перейменування вулиці Бочарова на честь Героя України, кавалера ордена «За мужність» I, II та III ступенів Владислава Бувалкіна.

Морські прикордонники і увесь колектив Державної прикордонної служби України з великою шаною згадують свого побратима Владислава Бувалкіна на псевдо Лєший.

Вже у перші дні анексії Криму Владислав хотів мобілізуватися до війська. Він розумів, що державі на той час були потрібні сильні та вмотивовані чоловіки, готові свідомо стати на її захист. Проте військкомати йому відмовляли, адже він не мав досвіду армійської служби. Але Бувалкін наполягав, кажучи, що вмотивований, фізично витривалий й вміє добре і влучно стріляти, адже займався, зокрема, парашутним спортом та спортивною стрільбою.

Згодом його хист, аргументи і настирливість мали результат – у березні 2014 року Владислава мобілізували до Одеського загону Морської охорони.

Протягом кількох місяців старший матрос Бувалкін опановував морський фах на одному з кораблів Морської охорони. У складі екіпажу навіть встиг взяти участь у тогорічних міжнародних навчаннях «Сі Бриз». Але постійно звертався до керівництва з проханням, аби його відправили на схід.

Вже у червні 2014 року Владислав, разом з іншими військовослужбовцями загону висунулися на схід України, де з честю і гідністю виконували завдання із захисту держави.

У складі угрупування «Кордон» зведені підрозділи прикордонників боронили ввірену ділянку кордону, зокрема й пункт пропуску «Довжанський». Війська агресора масовано, із важкого озброєння, обстрілювали прикордонні підрозділи. Пункт пропуску «Довжанський» оточили озброєні посіпаки рф. Після 22-ох днів героїчної оборони українські воїни із боями проривали пекельне коло.

Усій країні відомий випадок, як Владислав Бувалкін врятував від знищення український прапор на «Довжанському».

За словами Владислава, прапор, який майорів на вежі біля пункту пропуску, був символом присутності українських воїнів, їхньої стійкості та незламності. І після кожного з обстрілів Влад завжди визирав з укриття, аби пересвідчитися у тому, що прапор цілий і все ще майорить.

При виході з «Довжанського котла» прикордонники замінували свої позиції. Але Лєший не хотів залишати прапор ворогам на знущання. Не роздумуючи, він повернувся назад через заміновану територію, піднявся на вежу та обережно зняв прапор. Інакше вчинити не міг, адже вважав справою честі обов’язково зберегти прапор-символ.

Владислав відрізнявся неабиякою сміливістю, силою духу, кмітливістю та спостережливістю. Добре знався на зброї й допомагав побратимам якомога краще опанувати та пристріляти її.

Бувалкін не був професійним снайпером, але вирішив обрати для себе саме снайперську справу. Передусім тому, що з ворожого боку часто велася снайперська стрільба по наших позиціях. І згодом Лєший став справжньою легендою серед побратимів.

Під час виконання завдань у зоні АТО, він, як то кажуть, «пересидів» та вирахував і знищив кількох ворожих снайперів. Одного разу навіть ліквідував снайперську пару. Бувало, що ще й забирав їхню зброю у якості трофеїв. На одній з таких снайперських «дуелей» Влад вночі «зняв» російського снайпера саме з трофейної гвинтівки. «Це справжній цимес – знищити ворога з його ж зброї», – казав Владислав після того вдалого «полювання».

Знешкоджуючи ворожих снайперів, Лєший іноді діяв настільки зухвало, що навіть брав опонента, так би мовити, на живця – давав себе виявити і випереджав ворога буквально на мить.

Загалом його сміливість та тотальний спокій у будь-яких ситуаціях були вражаючими.

«Влад вирізнявся тим, що завжди був зосередженим та врівноваженим й буквально випромінював навколо себе спокій. Ці його риси були настільки сильними і яскравими, що часом, навіть у самих складних ситуаціях під час оточення, його спокійна і виважена реакція на події і мені додавала більшої впевненості у собі. Він був ніби джерелом цієї виваженості, спокою, та «холодної голови», яке багатьом оточуючим ретранслювало впевненість.

При цьому, у Влада також усе добре було й з почуттям гумору, що особисто мені імпонувало у ньому, – одесит, що тут ще скажеш. А людина, яка має добре почуття гумору, завжди добре ставиться і до людей. Влад завжди щиро й з великою повагою ставився до друзів і побратимів – як у спілкуванні, так і у вчинках», – згадує свого бойового товариша прикордонник на псевдо «Фантом».

Згодом, восени 2014 року Владислав Бувалкін був відряджений до Маріупольського загону Морської охорони, де також протягом кількох місяців виконував бойові завдання.

Через рік після служби в лавах Морської охорони Держприкордонслужби, у 2015 році Владислав Бувалкін перейшов на службу у спецпідрозділ Служби безпеки України. Брав участь у воєнних операціях в Авдіївці, Зайцевому, у Широкиному та в Пісках, що на Донеччині.

З початком повномасштабного вторгнення рф в Україну брав участь в обороні Київської області у складі диверсійно-розвідувальної групи, знищив ворожу БМП.

20 березня 2022 він здійснив вогневе ураження особового складу противника та ймовірного місця розташування ворожого штабу поблизу Макарова Бучанського району Київської області. Повертаючись із завдання, військовослужбовці потрапили під танковий обстріл. Владислав Бувалкін загинув.

За особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вагомий особистий внесок у зміцнення обороноздатності української держави, справжній воїн Владислав Бувалкін став повним кавалером ордена “За мужність”.

У 2022 році Президент України присвоїв йому звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

За кілька днів до повномасштабного вторгнення Владислав просив у разі своєї загибелі в бою «стати чотирма стихіями – вогнем, землею, водою та повітрям». Про це він сказав своїй дружині Маргариті та наставнику і другу Костянтину Оборіну.

Частину праху Маргарита, дружина Влада, поклала в карпатську землю, під молоді ялинки. 17 вересня минулого року, у день народження героя Костянтин Оборін, разом з дружиною та сином Владислава піднялися в одеське небо та розвіяли іншу частину праху над Одесою, морем та злітною смугою його рідного аеорклубу.

Людина з великої літери, з великим серцем та всеохоплюючою любов’ю до України – так кажуть про Влада його бойові друзі. Таким він назавжди залишиться у нашій пам’яті.

Усі ми пишаємося тим, що відтепер одну з вулиць Одеси буде названо на честь мужнього воїна Владислава Бувалкіна.

Слава та вічна пам’ять Герою!