Катерина з 2012 року в Державній прикордонній службі України, бо завжди захоплювалась своїм татом і братом, шлях яких обрала і собі.

На момент повномасштабного вторгнення Катерина несла службу в Маріуполі, а 24 лютого 2022 року для неї почалось з десятків телефонних дзвінків.

Дуже швидко ситуація в місті погіршувалася. Сили оборони, зокрема і прикордонники, були розосереджені по Маріуполю, снаряди прилітали по цивільних районах, лікарнях, інфраструктурі, а лінія фронту невпинно наближалась.

Катерина зброю складати не збиралась, тож зі своїм чоловіком-прикордонником залишилась у місті.

Розуміючи, що армія рф за декілька днів зайде в Маріуполь, вона вирішує рятувати найцінніше – дітей.

Катерина, під звуки вибухів ракет, вивезла в безпечні місця дітей своїх побратимів.

27 лютого 2022 року прикордонниця вже не змогла повернутися в Маріуполь. Місто в облозі. За ворожими блокпостами залишається все її щасливе життя, але найголовніше – там чоловік.

Підтримувати звʼязок з чоловіком вдавалось до 18 травня 2022 року – рівно до того моменту, як усім військовослужбовцям наказали покинути Азовсталь. Він був саме там, в найпекельнішому місці Маріуполя та всієї України.

Потрапивши у ворожий полон, чоловік лише декілька разів зміг повідомити про своє існування Катерині. Тож нині незламна дівчина чекає коханого додому, і мріє про поповнення в їхній родині.

Детальніше історію Катерини дивіться у документальному проєкті «Війна і Ми».