Той випадок, коли Мурчику все дісталося.

Коли прикордонники одного зі зведених загонів прийшли на позицію, пухнастий сіро-білий красень кіт уже жив там. 

Його назвали Мурчиком за постійне муркотіння. У такий котячий спосіб він вимагав у хлопців ласощів і уваги.

Мурчик вважав себе господарем місця, а прикордонників, відповідно, гостями. Про нову компанію він піклувався, як міг: розважав своїми пустощами, зігрівав теплом, і найголовніше – ловив гризунів, адже миші  трощать пайки, взуття, уніформу, кабелі та спальники. Зі свого боку хлопці годували звіра та піклуватися про нього, дозволяли спати з ними у спальниках.

«Мій Мурчик – це суцільний позитив. Такий незалежний, самостійний і водночас ласкавий, увесь час ластився до нас. Підіймав настрій, але й тримав нас, так би мовити, у тонусі. Міг стрибнути на нас в окоп, наче тренував бути завжди напоготові. А одного разу, коли через ворожу ДРГ ми всі були в очікуванні бою, Мурчик не придумав нічого кращого, як стрибнути з дерева прямо на мій кулемет. Ми тоді його ледь не застрелили, як диверсанта», - пригадує прикордонник Іван на псевдо «Воділа».

Мурчик жив з хлопцями увесь час, доки вони обороняли позицію. А після ротації воїнів, він радо прийняв нових гостей, серед яких також почувався господарем.