Євгенія понад 20 років свого життя присвятила службі в прикордонному відомстві.

Жінка закінчила педагогічний коледж, пізніше Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова та навіть деякий час встигла попрацювати за фахом. Проте серце Євгенії прагнуло зовсім іншого – вона мріяла бути прикордонницею.

«Ранок 24 лютого 2022 року був важким...», - розповідає прикордонниця. Вдома вона залишила сім'ю, дітей і відправилась до місця дислокації. «Далі була служба, завдання і обмаль часу. Весь цей час я була на місці, разом зі своїми колегами. Я знала, що від моєї роботи багато залежить», - згадує Євгенія.

На запитання, що для неї стало найтяжчим у цій війні? Вона відповідає втрати... За кожного військовослужбовця вона переживає так, як за рідну людину. «Не буває такого - свій, не свій... Всі вони мої, навіть якщо й не служать у нашому підрозділі», - говорить прикордонниця.

В очах жінки жевріє надія, щоб ця клята війна скоріше закінчилась. Найбільше про що мріє прикордонниця – це про мир і спокій для всієї країни.