Сергій вже понад 20 років віддав служінню Батьківщині в складі Державної прикордонної служби України.

Після закінчення Національної академії ДПСУ проходив службу в багатьох підрозділах Північного, Східного та Південного регіональних управлінь.

Сергій людина творча. Багато хто знає його під позивним «Поет». Він вже має надруковану збірку віршів та не зупиняється на цьому, продовжуючи випускати десятки поетичних творів. Деякі з них навіть вже покладені на музику і перетворились на пісні.

Та його справжній талант до поезії не тільки не заважає, а навіть допомагає офіцеру відмінно виконувати службові обов'язки.

Вже маючи досвід бойових дій у складі сил АТО, повномасштабне російське вторгнення в Україну «Поет» зустрів у Херсонській області, безпосередньо на адмінмежі з Кримським півостровом.  Переважаючі сили ворога та жорстокі бої змушували постійно бути гранично сконцентрованим та не давали відпочити. До того ж, так склалося, що його родина опинилася на тимчасово окупованій території. І це стало для нього величезним випробуванням.

Та Сергій не розгубився перед труднощами, мотивував підлеглий персонал та продовжував битися. 

Водночас родину "Поета" було доправлено у безпечне місце, тому він, за першої нагоди, зустрівся з коханою дружиною та дітьми.

Сам Сергій каже, що його мрія - це мирна, цілісна та незалежна Україна. А ще випустити збірку віршів про дітей, а не про війну та ворогів, які напади на нашу землю.

Пропонуємо ще раз почитати один із віршів талановитого ПОЕТА:

 

Братня «любов»

 

Дуже часто чути вислів про народи-браття -

Спільні предки, схожа мова, культури багаття.

Та де ж в діях братів щирих прояви любові?

Невже у Голодоморі чи у ріках крові?

 

Тисячі сімей селянських знищено по-братськи -

Бо в колгоспи не хотіли віддавати статки.

Чи згадати «Чорну раду»? Як м'яко стелили.

Із великої любові потім Січ спалили.

 

Як іще, як не з любов'ю, відбирати землі?

«Віддавай-но, брате, швидше. Бо все відокремлю.

Не смій, брате, прославляти українську мову -

Ми тобі «язик» російський принесли чудовий.

 

Ти - малий ще і не знаєш, як потрібно жити.

З ким брататись, з ким чуби́тись. Під кого дружити.

Називаєш самозванцем люблячого брата?

От порода в тебе, брате, невдячна й пихата.

 

Ти давай-но, не вибрикуй. В ярмо шию хутко!

Потім будеш під ніс скиглить й розпускати чутки.

Я ж тебе, маленький брате, випещував радо.

Чом же ти, такий невдячний, мої мрії зрадив?»

 

Звідусіль подібна мова ллється й не стихає.

Ми не можем панувати у власному краї?

Ми давно не малороси, не хохли, не вівці!

Не молодший дурний братик! МИ ВСІ - УКРАЇНЦІ!