25 серпня прикордонники вшановують пам’ять героїв – підполковника Євгена Пікуса, старшого прапорщика Дмитра Арнаута, молодшого сержанта Олега Сороченка, старшого прапорщика В’ячеслава Фірсова.

Охоронці державного кордону України шість років тому загинули в бою з російськими окупантами. Бій був важким, жорстоким і тривалим.

12 серпня вогнем, що вівся від російського села Волошино, ворожі артилерія та міномети практично знищили пункт пропуску «Красна Талівка».

Але справжнє пекло почалося 25 серпня.

Троє прикордонників несли службу на напрямку російського села Красногорівка та українського Талове. Близько 15-ої години бійці помітили велику групу, яка зі зброєю, прокрадалася з Росії. Рішення було прийнято миттєво і безкомпромісно: ворога зустріли автоматним вогнем. Зав’язався запеклий бій. Старший наряду зумів повідомити про зіткнення. На цей час один вартовий рубежу вже загинув, а інший був важко поранений. За командою «До бою!» на допомогу нашим хлопцям одразу ж вирушив резерв відділу, який очолив підполковник Євген Пікус. Він, як і завжди, йшов першим, не ховаючись за спини підлеглих. І прийняв на себе перший вогонь з ворожої засідки. Сутичка тривала майже три години.

Бойова група осетинського спецназу, що складалася з чотирьох десятків військових злочинців, отримала завдання захопити міст через річку Деркул. Бойовиків підтримували мінометним вогнем з території Росії. Працювали ворожі снайпери. У відділі прикордонної служби тоді не було ані бронетехніки, ані важкого озброєння. Однак, незважаючи на чисельну й технічну перевагу ворога, наші хлопці стояли на смерть і дали гідну відсіч агресору. Цей бій став останнім для багатьох російських спецназівців, які не очікували такого запеклого спротиву. Пройшло трохи більше години вогневого протистояння, і з боку кордону почувся характерний гуркіт. На допомогу диверсантам прибули два БТРи і дві БМП. Коли і цього виявилося замало, українських бійців обстріляли некерованими реактивними снарядами два бойових вертольоти Мі-24 збройних сил РФ. Одному Богові відомо, чого коштували воїнам години бою. Багато загиблих і поранених, знищені ракетами машини, патрони закінчуються, а зброю заклинює від перегрівання. Проте люди вистояли. Під прикриттям бронетранспортерів і вертольотів росіяни забрали своїх «двохсотих» і «трьохсотих» (більше 20 бойовиків) і відступили. Збройного прориву через державний кордон України не відбулося, а про виконання інтервентами подальшого завдання не могло бути й мови. Однак перемога коштувала надто дорого: полягло четверо воїнів-прикордонників.

Підполковник Євген Пікус, старший прапорщик Дмитро Арнаут, молодший сержант Олег Сороченко та старший прапорщик В’ячеслав Фірсов нагороджені орденами «За мужність» ІІІ ступеня посмертно. Відтепер пам’ять про їхній героїчний подвиг назавжди закарбовано на стелі біля відділу прикордонної служби «Красна Талівка». ...У вересні 2014 року підполковнику Євгену Пікусу мало б виповнитися 35 років. Незадовго до свого останнього бою, почувши, що брат-близнюк Михайло – також офіцер-прикордонник – має намір приїхати в Талівку, Євген у телефонній розмові заборонив йому: «Нехай хоча б один із нас залишиться живим»...

…Старший прапорщик Дмитро Арнаут деякий час перебував у полоні в бойовиків у приміщенні Луганського СБУ. Терористам не вдалося зламати дух прикордонника, а він, як тільки вирвався, одразу ж повернувся в стрій...

…7 березня 2015 року у двадцятирічного молодшого сержанта Олега Сороченка народилася донька. Їй дали ім’я, яке подобалося батькові – Альбіна...

…На честь В’ячеслава Фірсова в загальноосвітній школі №1 н.п. Станиця Луганська відкрито меморіальну дошку та закладено алею.  

Сьогодні Державна прикордонна служба вшановує світлу пам’ять полеглих побратимів покладанням квітів у меморіальних комплексах столиці, на ритуальних майданчиках прикордонних підрозділів, друзі та родини загиблих несуть квіти до місць поховання героїв прикордонників.

На церемонію вшанування бійців до меморіального комплексу «Зала Пам’яті» у Києві прибули мама Дмитра Арнаута – Надія Іванівна, а також дружина Дмитра – Ольга та донька Кристина.