Вирушаючи на війну, прикордонник Юрій уже знав, що на нього чекає.

Перший бойовий досвід він отримав під час участі в операції Об’єднаних сил у 2014-2015 роках. Як і тепер, тоді пішов захищати рідну землю добровольцем.

Із повномасштабним вторгненням російських військ на територію України, Юрій у перші ж дні поспішив у військкомат рідного міста Ковель, що на Волині. Серед запропонованих родів військ обрав Державну прикордонну службу. Невдовзі у складі зведеного підрозділу вирушив на Луганщину.

На початку травня прикордонник отримав поранення. Розповідає, що то був важкий і щільний бій. «Міна розірвалася у повітрі, що нас всіх здивувало. Я і ще один військовослужбовець отримали поранення. Мені влучило у руку і в ногу. За пів години нас вже евакуювали, а далі було лікування, операція, реабілітація. І все одно дуже тягнуло до своїх», – ділиться спогадами прикордонник.

Щойно йому дозволили, Юрій повернувся у свій підрозділ продовжувати боронити рідну країну від російської навали. Зі своїми побратимами він обороняв Україну п’ять місяців і разом з ними вибув після того на короткотривалий відпочинок на Закарпаття. Розповідає, що хоч за нормами має тепер право на проходження служби у спокійнішому місці, уже разом зі співслужбовцями написав рапорт на переведення на схід.

Юрій розповідає: «Одразу вирішив, що повернуся на війну. З мене там буде більше користі. Та й як я можу лишатися осторонь, доки на моїй землі ворог? Мій син воює під Бахмутом, зять – на кордоні з Білорусcю, і мені не сидиться, доки не знищимо останнього окупанта. А потім покличу всіх своїх побратимів до себе на Волинь. У нас там така краса – озера, ліси! Це все – моя країна, від заходу до сходу. То ж і панувати тут нам, українцям. І захищати її належить нам усім разом!»