…Про будні військових медиків передової хірургічної групи розповідає прикордонниця Орися - медсестра бригади Гвардії наступу «Сталевий кордон».

Молода дівчина з Бродів Львівської області після закінчення медичного коледжу почала працювати у приватній клініці. Після повномасштабного вторгнення рашистів в Україну Орися оббивала пороги центрів комплектування, де постійно їй відмовляли, мовляв – молода, недосвідчена…

А дівчина хотіла рятувати життя та здоров’я захисників України. Вона натрапила на рекламу Сталевого кордону, заповнила анкету і невдовзі була мобілізована. Родичам, які не схвалювали прагнення військової кар’єри, повідомила аж перед виїздом у військову частину.

«Мама починає плакати, бабуся – переживає, чоловік сказав, що я обезбашена, тато казав, що це не жіноча справа, хоча зараз він у захваті від того, що ми робимо», - розповідає Орися про реакції рідних.

Через деякий час після навчання Орися потрапила у передову хірургічну групу. Це, мабуть, найбільш відповідальний екстремальний виклик у кар’єрі медика і прикордонниця Орися його прийняла. Дівчина розповідає, що оперували недалеко від передової. Навантаження на медперсонал було неймовірне, а відповідальність оцінювалася врятованими життями.

Орися розповідає, що найбільше пацієнтів потрапляло, коли ворог одночасно вів активні дії на фронті і гатив по цивільних об’єктах. Іноді через передову хірургічну групу проходило понад 90 пацієнтів за добу: військових, рятувальників, медиків, цивільних – у тому числі дітей. Медсестра розповідає, що в таких випадках їм ставали на допомогу бойові медики та лікарі швидкої, які доставляли пацієнтів на стабпункт. Побачивши таке навантаження, Орися закликає людей з медичною освітою не вагатися, а мобілізуватися. Також закликає донорів здавати кров, яка постійно потрібна у передовій хірургічній групі.

Орися розповідає про випадок, коли самовідданість медперсоналу, можна сказати, здійснила чудо. До них поступив майже безнадійний пацієнт в стані агонії. Слава Богу, тоді не було багато поступлень. За життя воїна 12 годин боролася бригада медиків: п’ять хірургів, три операційні медсестри, анестезіолог, анестезистка. У пацієнта тричі був стан клінічної смерті, лікарі відкрили йому ребра і тричі прямим масажем заводили серце.

«Двадцять донорів, велика крововтрата, плазму я навіть не рахую, але ми його витягнули», - пригадує прикордонниця.

Проте, не всі випадки закінчуються хепі-ендом. Найдраматичнішою була ситуація, коли бригада намагалася врятувати бійця, травми якого були несумісні з життям. При поступленні у воїна зрізали обмундирування і його смартфон випав і дзвонив майже весь час. Через зайнятість та стерильність медперсонал не зважав на дзвінки, а коли констатували смерть пацієнта, анестезіолог підняв телефон, і прочитав повідомлення, що у загиблого воїна народився син.

Та найбільше Орисі запам’ятався прикордонник «Сталевого кордону», який отримав поранення в серце. Осколок пробив воїну міокард та перикард. Бійця у лічені хвилини довіз до стабпункту заступник коменданта прикордонної комендатури швидкого реагування і ця оперативність допомогла врятувати життя пораненого. Лікарі провели складну операцію на відкритому серці, та стабілізували прикордонника. Трохи згодом Орися навіть поцікавилася долею побратима, який на той час уже пройшов успішну операцію в Харкові, йшов на поправку й уже навіть жартував.