Євгеній Михайлович Пікус народився 14 вересня 1979 року у Вінниці в родині кадрового офіцера.

Михайло – брат-близнюк Євгенія Пікуса, пригадує, що вони змалку займалися спортом – плаванням, боротьбою, а потім вирішили пов’язати свою долю з військовою службою. 

«Десь в класі дев’ятому-десятому Женя вирішив: батько військовий, ми також маємо бути військовими», - згадує Михайло. Можливо, саме тому після закінчення школи брати вступили до Академії Держприкордонслужби.

Доля прикордонника нерідко пов’язана з постійними переїздами. Не оминуло це і Євгенія. Він обіймав різні посади на Вінниччини, Одещині, Сумщині, а також у Борисполі та Харкові. І всюди він проявляв себе як справжній професіонал. Так, на рахунку офіцера викриття контрабанди одягу на 2,5 мільйона гривень, історичних цінностей, ікон тощо. Також Пікус не допустив незаконно вивезти маленьку дитину за кордон.

Завдяки результативності в роботі його перевели до апарату управління та достроково присвоїли звання «підполковник».

З самого початку російської агресії на сході України офіцер виявив бажання служити в «гарячій точці».  З липня 2014-го починає керувати підрозділами у районі пункту пропуску «Красна Талівка» на Луганщині.

Під час одного з обстрілів російський снаряд влучив у спостережну вежу, прикордонник-спостерігач опинився у пастці – його затиснуло уламками даху. Пікус з побратимом під мінометним вогнем піднялись на 15-метрову висоту і врятували бійця.

Завдяки вмілому керівництву підполковника Пікуса прикордонники неодноразово успішно протистояли атакам ворога. Зокрема, 27 липня його підрозділ відбив напад диверсійно-розвідувальної групи без втрат і поранених.

21 серпня 2014-го Євгеній Пікус отримав медаль «За військову службу Україні», а через чотири дні загинув в районі селища Талове, що на Луганщині. Тоді, 25 серпня, російська ДРГ прорвалася на українську територію, зав’язався бій. Євгеній Пікус на чолі групи вирушив на допомогу. Бій тривав майже 3 години, терористи гатили по українським воїнам з мінометів та обстрілювали некерованими реактивними снарядами з вертольотів. Згодом на місці бою його учасник – прикордонник Роман Дум’як розповів, що на підтримку російським диверсантам, які зайшли на українську землю, прийшла авіація та бронетехніка: «прийшли витягувати свої ДРГ два БТР, два БРДМ, один МІ-8 та два МІ-24. Під час бою, з нашого боку було 4 загиблих».

Росіяни тоді так і не змогли прорвати нашу оборону, але за це українські прикордонники заплатили власними життями - у бою загинули четверо бійців, серед яких і Євгеній Пікус. Куля влучила йому в потилицю під шолом, ще дві кулі пробили бронежилет. Разом із офіцером у тому бою загинули старші прапорщики В'ячеслав Фірсов і Дмитро Арнаут та молодший сержант Олег Сороченко.

Євгенія Пікуса поховали на Центральному кладовищі Вінниці на Алеї Слави. Йому посмертно присвоїли звання «полковник» та нагородили найвищим державним орденом «Золота Зірка» Героя України.

Через кілька років у відділі прикордонної служби «Красна Талівка» відкрили пам'ятний знак прикордонникам, які загинули у тому бою.

24 серпня 2018-го 3-му прикордонному загону Східного регіонального управління Держприкордонслужби присвоєно почесне найменування «імені Героя України полковника Євгенія Пікуса». 

Луганський загін з 2014-го і до сьогодні тримає оборону рідної землі, як це робив полковник Пікус - Герой України, шлях якого є прикладом мужності, військового подвигу та незламності волі у протистоянні з ворогом.