Сьогодні рідні та побратими вшановують пам'ять Леоніда ШІРПАЛА – офіцера Луганського загону, який 6 років тому загинув на кордоні.

Активний та цілеспрямований, відповідальний у всьому, він добре знав свою справу і подавав великі надії щодо подальшої кар’єри. Так характеризують Леоніда його товариші по службі. Однією з яскравих рис офіцера було вміння спілкуватися з людьми, відчувати їхні потреби та допомагати, коли потрібно. Водночас, це не заважало йому проявляти вимогливість, якщо справа стосувалася роботи. Чоловіка любили, поважали і довіряли.

З червня 2014 року Леонід Шірпал перебував в оперативному підпорядкуванні ОТУ «Кордон». Ділянку відповідальності було визначено вздовж державного рубежу – від села Дякове до населеного пункту Бірюкове. «Зелені берети» виконували різні бойові завдання спільно з підрозділами Збройних сил. Завдяки досвіду офіцера-оперативника підпорядкована йому група здобула багато розвідувальної  інформації щодо розташування блокпостів і підрозділів ворога, їх чисельності, озброєння та переміщень.

Він був справжнім бойовим офіцером. Народився в бронежилеті, – жартували колеги після того, як 12 травня 2014 року в автомобіль, яким рухався майор Шірпал з нарядом, влучило 72 кулі. Тоді в районі населеного пункту Астахове, що у Свердловському районі Луганщини, терористи у масках обстріляли «Ниву» прикордонників. Не розгубившись у складній бойовій ситуації, офіцер вивів своїх підлеглих з-під обстрілу та вберіг від загибелі. У результаті лише двох прикордонників було легко поранено. Але ворог припас для Леоніда Вікторовича більш крупний калібр та обстрілював офіцера, навіть після загибелі…

09 липня 2014 року ввечері невідомі озброєні особи з мінометів розстріляли пункту пропуску «Довжанський». Обстріл тривав близько 40 хвилин. В результаті бойового зіткнення поранено 5 прикордонників та 5 військовослужбовців Збройних сил України.

Наступного дня було сплановано спільний бойовий рейд для встановлення місця перебування ворога та його знищення. Під час виконання цього завдання БМП-2, у якій перебував майор Шірпал, підірвалася на керованій фугасній міні. З екіпажу ніхто не вижив… Герой назавжди залишився з кордоном, адже загинув за п’ять метрів від нього…

Донбас не хотів відпускати воїна: протягом декількох днів товариші везли труну з тілом в останню путь. Похоронну колону обстрілювали, не даючи проїхати в тил. Але ті, хто був з Леонідом пліч-о-пліч в бою, не залишили його й після смерті… Поховали героя на Хмельниччині, у селі Суслівка Летичівського району.

Досвідчений фахівець і авторитетний командир, Леонід Шірпал був ще й люблячим чоловіком, чудовим батьком донечки Анастасії. Доволі суворий на службі, вдома Леонід невпізнанно змінювався: робив улюб­лениці зачіски та називав її своєю королевою. Вони й вітрянкою хворіли разом: донечка дозволяла обробити ранки лише після того, як тато буде покритий квіточками із зеленки, згадувала вдова офіцера Ірина.

Усі проблеми, пов’язані зі службою, пригадує Ірина, ніколи не відбивалися на настрої чоловіка. Коли на Донбасі тільки-но починався збройний конфлікт, він намагався максимально вберегти родину від поганих новин: про них Ірина дізнавалася з телебачення або Інтернету. Вечорами, як тільки міг, приїздив додому й обов’язково вкладав «свою королеву» до ліжка. На всі запитання заспокоював: «То журналісти перебільшують». І навіть коли перші російські винищувачі порушили кордон України, Леонід запевнив родину, що відбуваються військові навчання. Тільки заборонив виходити з квартири й зник на декілька днів...

Коли приїхав, зібрав необхідні речі й відвіз дружину та доньку на залізничний вокзал. «Тільки на травневі свята», – пообіцяв Ірині. Але  жіноча інтуїція підказувала: додому вони вже ніколи не повернуться… Ті хвилини стали останніми, коли сім’я була разом…

Останні дні життя Леоніда Шірпала майже постійно поряд з ним був побратим Микола Андрійчук. На відео офіцер згадує, як воювали, як доставляв тіло побратима додому…