телефон довiри - 1598
Україна, м. Київ, 01601, вул. Володимирська, 26
A-
A
A+
Українська
«Ми маємо унікальний досвід і героїчні приклади спільного виконання бойових завдань»
28/10/16 - 09:26

«Ми маємо унікальний досвід і героїчні прикладиспільного виконання бойових завдань» Серед наочних досягнень постмайданної України, безумовно, називаються й зміни в армії, яка стала по-справжньому незамінним інструментом відстоювання інтересів держави. Про ці успіхи не тільки з гордістю говорять політики, їх на ділі підтримує український народ, із ними змушені рахуватися вороги. Сьогодні своїм баченням сучасності та майбутнього оборони країни з нашими читачами ділиться начальник Генерального штабу – Головнокомандувач Збройних Сил України генерал армії України Віктор Муженко.

Начальник Генерального штабу – Головнокомандувач Збройних Сил України генерал армії України Віктор Муженко:

«Ми маємо унікальний досвід і героїчні приклади спільного виконання бойових завдань»

Серед наочних досягнень постмайданної України, безумовно, називаються й зміни в армії, яка стала по-справжньому незамінним інструментом відстоювання інтересів держави. Про ці успіхи не тільки з гордістю говорять політики, їх на ділі підтримує український народ, із ними змушені рахуватися вороги.

Сьогодні своїм баченням сучасності та майбутнього оборони країни з нашими читачами ділиться начальник Генерального штабу – Головнокомандувач Збройних Сил України генерал армії України Віктор Муженко.

– Вікторе Миколайовичу, наскільки наші Збройні Сили за час гібридної війни адаптувалися до нав’язаних Україні реалій?

– 2014-й рік застав нас не готовими і за кількісним, і за якісним складом Збройних Сил, беручи до уваги наявність озброєння, військової техніки та підготовленого особового складу, котрі б могли вести активні бойові дії. Йдеться не лише про бойову навченість, а й про психологічну готовність людей до виконання тих завдань, які перед ними стояли.

Сьогодні армія стала зовсім іншою – і в плані бойового вишколу, і щодо оснащення озброєнням та військовою технікою. На жаль, і нині ще не можна говорити, що ми повністю переоснастили армію на модернізовану техніку й озброєння, але те, що в нас є, дозволяє вже достатньо ефективно виконувати завдання, які перед нами стоять. Проте у ворога теж немає можливості суттєво наростити свої спроможності, щоб можна було за короткий термін подолати оборону, яку тримають підрозділи Збройних Сил України.

– Як, на Вашу думку, краще формувати наші Збройні Сили – за призовом чи все-таки це має бути професійна контрактна армія?

– Ми на сьогодні ведемо мову про змішаний принцип комплектування – у нас є військовослужбовці як строкової служби, так і за контрактом. До речі, офіцери – це теж військовослужбовці служби за контрактом.

Доля військовослужбовців строкової служби становить тільки 10 відсотків, і ми будемо продовжувати такий принцип комплектування. Чому? Тому що нам необхідно здійснювати підготовку резерву, який за необхідності поповнюватиме наші підрозділи, доукомплектовуватиме ті військові частини, які вестимуть бойові дії.

Щодо контрактної складової, то у цьому плані є суттєві позитивні зрушення. Так, за період 2014–2016-го років ми заключили контракти з 85 тисячами військовослужбовців. Із них лише цього року – з 59 тисячами, серед них, зокрема, близько 6 тисяч – офіцери.

Комплектування офіцерським складом – це ще одна із тих проблем, які остаточно не вирішені. Проте є перспективи, і ми провели низку заходів, зокрема, відкрили курси підготовки офіцерського складу і переформували низку навчальних центрів для підготовки військовослужбовців служби за контрактом.

– Де українцю, який не хоче укладати контракт, але готовий стати на захист своєї Батьківщини, можна пройти базовий вишкіл, опанувавши тактику бою, навики стрільби чи ту ж тактичну медицину?

– Існує система підготовки військового резерву. Це стосується передусім тих, хто готовий заключити контракт на проходження військової служби в резерві, а також тих, хто вже перебуває у резерві. Як правило, це військово­службовці, звільнені після мобілізації й зараз зараховані у військових комісаріатах у військовий резерв. Крім того, ми передбачаємо підготовку територіального резерву, і такі заходи вже проводяться. Загальна кількість резервістів з територіального й оперативного резерву, які пройшли підготовку тільки за 2016 рік, становить близько 30 тисяч осіб. Також нагальним є питання й реформування Товариства сприяння обороні України. Це теж структура, яка повинна займатися підготовкою, про яку Ви запитали.

– Україна планує до 2020 року перевести сектор безпеки і оборони на стандарти НАТО. Як триває цей процес у Збройних Силах і чи є уже на цьому шляху перші успіхи?

– Дійсно, Верховний Головнокомандувач, Президент України поставив завдання до 2020 року перейти на стандарти НАТО. Завдання дійсно амбітне, і ми зараз проводимо низку заходів поетапного досягнення цієї мети.

Всього у НАТО загальна кількість стандартів складає 1 250, із них 65 відсотків – оперативні. Це доктрини, настанови, методики тощо. 20 відсотків – стосуються озброєння, військової техніки та засобів зв’язку. І 15 відсотків – адміністративні. Більшість із них ми, я думаю, що засвоїмо.

У нас діє Центр стандартизації, і зараз проводиться робота щодо створення ще інших структурних підрозділів, які б займалися стандартизацією та напрацюванням відповідних документів. А щодо втілення – це на сьогодні, переважно, стосується підготовки особового складу.

Залучені до цього процесу й іноземні інструктори. На сьогодні уже підготовку з ними пройшло понад дві тисячі військовослужбовців. Це тільки на території України. Ми уже підготували чотири і зараз приступив до підготовки п’ятий батальйон саме за стандартами НАТО, який пройде двомісячний цикл навчання.

Також за допомогою Сполучених Штатів Америки, прибалтійських країн і Канади завершується перша черга створення Центру підготовки сил спеціальних операції. Там якраз передбачаються всі заходи організації підготовки й облаштування за натівськими нормами. Нині триває вишкіл інструкторів для цього Центру. Один випуск вже здійснено, зараз на виході другий. І, я думаю, що у грудні приступимо до третього циклу. Крім того, велика робота проведена у Міжнародному центрі миротворчої безпеки в Яворові щодо приведення до стандартів НАТО матеріальної бази.

Вирішуються питання організації системи управління і зв’язку, логістичного та медичного забезпечення. Так що робота проводиться. Можливо, не так швидко як би нам хотілося, не так швидко як би бажало наше суспільство, але впевнено й послідовно.

Хочу підкреслити, що крім інструкторів, які опікуються безпосередньо навчанням особового складу, у структурі Міністерства оборони та Генерального штабу також працюють 24 іноземні радники. Зокрема, вони брали участь у відпрацюванні нашого Стратегічного оборонного бюлетеня, який є дорожньою картою реформування Збройних Сил і переходу на стандарти НАТО до 2020 року.  Наразі прибуло ще чотири радники стратегічного рівня на чолі з генералом армії США у відставці Джоном Абізейдом.

– Чи береться до уваги у процесі створення тих же сил спеціальних операцій вітчизняний досвід, набутий під час проведення АТО?

– Такий практичний досвід є безцінним. Тому він уважно сприймається і ретельно вивчається. І не лише в Україні. Як результат – вносяться зміни до стандартів провідних країн світу. НАТО корегує свої підходи з урахуванням досвіду застосування збройних сил в антитерористичній операції для того, щоб навчати своїх військовослужбовців.

– Повертаючись до теми допомоги з боку країн західного світу, передусім країн НАТО, чого, на Вашу думку, найбільш потребують Збройні Сили – військової техніки, інструкторів чи новітніх технологій?

– Я думаю, що насамперед нам потрібна моральна підтримка. Щоб ми розуміли, що Україна не одна протистоїть російській агресії, що це є загроза не тільки для України, а й для Європи, і, мабуть, не лише для Європи, а й для всього світу.

Стосовно військової складової – корисними будуть як суто матеріальна допомога, так і залучення радників. Особливо – інструкторів, які б завдяки методикам, що діють у провідних арміях світу, допомогли б нам вийти на бажаний рівень підготовки.

І, звичайно, ми потребуємо озброєння, військової техніки, особливо систем протиповітряної оборони. Військово-Морські сили також потребують достатньо серйозної уваги та конкретної матеріальної підтримки.

Щодо сухопутних військ – затребуваними є системи контрбатарейної, радіоелектронної боротьби, передові засоби ураження бронетехніки, прилади нічного бачення тощо. Тобто перелік нагальних потреб дуже великий. Задовольнити його планується як завдяки країнам-членам Альянсу, так і нашому оборонно-промисловому комплексу.

– Зрозуміло, що війна – це з-поміж іншого й змагання технологій і той, хто стоїть на місці, у підсумку однозначно програє. Тож те, що нам свого часу дісталося від СРСР, застаріває не тільки фізично. Що, на Ваш  погляд, є більш розумним, наприклад, у тій же сфері ППО – модернізувати старі радянські зразки до рівня теперішніх потреб, чи отримати та засвоїти те, чим користуються у НАТО?

– Потрібен комплексний підхід. Передусім ми повинні забезпечувати себе самі. Тож маємо задовольнятися продукцією українського оборонно-промислового комплексу. Це набагато дешевше і швидше.

Водночас технології – це теж один із напрямків допомоги від іноземних партнерів, і їх повинні засвоювати підприємства нашого ОПК для того, щоб виготовляти сучасні зразки озброєння військової техніки, у яких є потреба у Збройних Силах. З огляду на це й формуються вимоги на перспективу.

– Як мають розвиватися українські авіація і флот?

– Стосовно Військово-Морських сил – актуальним є розвиток корабельно-катерного складу і перші, причому вітчизняні, зразки уже надійшли на озброєння ВМС України.

Другий напрямок – розвиток сил берегової оборони. Тому що найперше завдання для нас – захист території, а вже потім можна буде вести розмову про контроль комунікацій тощо.

Було б непогано, щоб усе вирішувалося одночасно але, на жаль, наявний ресурс дає можливість цим питанням займатися лише поетапно.

Те, що стосується повітряних сил. Я вів мову про протиповітряну оборону – це стосується і зенітно-ракетних, і радіотехнічних військ, це стосується й авіації. Гадаю, що при умові виконання Державного оборонного замовлення цього року ми суттєво підвищимо боєздатність і боєготовність Повітряних сил України.

– Як побудовано взаємодію Збройних Сил з іншими силовими структурами, зокрема, із Державною прикордонною службою?

– Найближча точка нашого дотику – охорона кордону. Закон покладає її на Держприкордонслужбу та Збройні Сили України. Прикордонники охороняють державні рубежі на суші, поверхні моря, річках, озерах та інших водоймах. Зона нашої відповідальності – повіт­ряний та підводний, у межах територіального моря, простір. Природно – налагоджений обмін інформацією щодо фіксації можливих порушень і відпрацьовано механізм реагування на різного роду загрози. До того ж прикордонне відомство залучається до виконання завдань територіальної оборони, яку організовує Генеральний штаб Збройних Сил України. 

Окрім того, військовослужбовцям обох структур пліч-о-пліч доводиться вирішувати спільні, часто по-справжньому бойові, завдання у зоні проведення АТО. Так ми маємо унікальний досвід і героїчні приклади спільного виконання бойових завдань щодо захисту територіальної цілісності нашої держави на перших етапах проведення АТО на Сході країни в районах Ізвариного, Червонопартизанська, Довжанського, Зеленопілля, Дякового, Мар’їнки, Успенки та інших. На жаль, ці приклади як героїчні, так у деяких випадках і трагічні. Тому об’єднує і сильний досвід, і спільна світла пам’ять про тих військовослужбовців ЗСУ і ДПСУ, які віддали своє життя за Батьківщину.

Сьогодні, зокрема, єдина військова сила в акваторії Азовського моря – це корабельно-катерний склад Маріупольського загону Морської охорони.

Тож усі силові структури України об’єднані в єдиний комплексний алгоритм забезпечення національної безпеки і оборони та виконують функцію за призначенням.

– На початку інтерв’ю серед причин неготовності армії до гібридного протистояння Ви називали психологічну неготовність до ведення нового типу війни. Як складається ситуація зараз?

– Це ні в якому разі не слабкодухість. Ми якраз і маємо цей опір, який є з боку Збройних Сил України і всього українського народу саме завдяки могутності духу. Йшлося про психологічну готовність чи неготовність частини військовослужбовців Збройних Сил виконувати певні завдання. Після того було зроблено відповідні висновки, і на сьогодні в системі бойової підготовки велика увага приділяється питанням психологічної готовності військовослужбовців виконувати завдання, які перед ними ставляться.

Зрештою, позиція абсолютної більшості військовослужбовців сьогодні жодних сумнівів не викликає.

– Я Вам дуже дякую за розмову. Бажаю Вам і Вашим підлеглим бути завжди сильними духом і стояти на сторожі Україні та її інтересів!            

* При використанні матеріалу гіперпосилання на цю сторінку обов'язкове

+ Розгорнути меню