Ми познайомилися з Дмитром у розташуванні мобільної застави Краматорського прикордонного загону восени 2017 року. Для нього йшов 32-й місяць виконання завдань у зоні бойових дій.

До служби в АТО Андрій Луценко жив театральною сценою. З натхненням грав ролі своїх героїв, намагаючись правдиво відтворити на підмостках їхні долі. Та справжнім чоловічим вчинком він вважає прийняте ним 2014-го року рішення.

Гарний і усміхнений… Побачивши його в цивільному одязі на вулиці серед інших людей, ніколи й не подумаєш, що цей молодий чоловік дуже добре знає, що таке обстріли «Градів» і як повинен діяти у цій ситуації командир, котрий особисто відповідає за життя своїх підлеглих.

Того дня залізничний вокзал Севастополя був особливо порожнім. Моторошну тишу порушив лише стукіт коліс самотнього потяга. Здавалося, це фатальний метроном відмірював останні секунди свободи. Дезінформацію російських окупантів довершували плітки, мовляв, на шляху до «материка» доведеться пройти чотири кордони, а на українських військових, вірних Присязі, після прибуття взагалі чекають концтабори. Перевіряти, правда це чи вигадки, не ризикував ніхто. Тому жінка в цивільному на абсолютно порожній платформі здавалася витвором уяви. Але її цілком матеріальне завдання не дозволяло вагатися.