Окремий корпус кордонної охорони Української Народної Республіки

НАЗАД
23 лютого 2018 16:08

 

22 січня 1918 року Українська Центральна Рада прийняла Четвертий Універсал, який проголошував Українську Народну Республіку (УНР) самостійною та незалежною державою. Розпочався процес формування власних  органів безпеки і оборони, у тому числі охорони державного кордону.

Протягом 1918 року державні кордони  УНР були визнані міжнародними угодами з усіма сусідніми державами, а також державними утвореннями, які виникли на тлі розпаду Російської імперії: Австро-Угорщиною; Румунією; Польщею; Білоруською Народною Республікою; Великим Військом Донським; Кубанською Народною Республікою. Кордоном з радянською Росією було визнано так звану «нейтральну зону». Вона була завширшки 10 – 40 км від лінії Сураж-Унеча-Стародуб-Новгород-Сіверський-Глухів-Рильськ-Колонтаївка-Суджа-Беленіхіно-Куп'янськ. У межах «нейтральної зони» встановлено кордонні пункти на станціях Орша, Клинці, Хутір-Михайлівський, Коренево, Гостинцево та Валуйки. У тилу кордонних пунктів на станціях Жлобин, Новобілиця, Ворожба, Бєлгород і Куп'янськ встановлено дозорчі пункти. Питання про державний кордон з більшовиками так і не було вирішене. 7 жовтня 1918 року переговори було припинено, а на початку листопада 1918 року взагалі перервано.

Час створення та розвитку прикордонної охорони УНР доцільно умовно розділити на такі хронологічні періоди часу:

І –УНР Української Центральної Ради (березень – квітень 1918 року);

ІІ –Української Держави гетьмана П. Скоропадського (травень – листопад 1918 року);

ІІІ –УНР під керівництвом Директорії (1919 – 1921 роки);

ІV–перебування прикордонних частин УНР на території Польщі (1921 – 1923 роки).

Протягом періоду Центральної Ради:

на засіданнях уряду УНР ухвалено:

7 березня, питання організації охорони кордону, за ініціативи Військового Міністра О. Жуковського;

20 березня, рішення про створення Окремого корпусу кордонної охорони (ОККО), затвердженойого командувачем полковника В. Желіховського;

23 березня, статут корпусу, з його підпорядкуванням Міністерству фінансів;

сплановано формування 9 бригад кордонної охорони та 1 навчальної (1-ша Волинська (м. Луцьк); 2-га Подільська (м. Кам’янець-Подільській); 3-тя Одеська (м. Одеса); 4-та Північна (м. Гомель); 5-та Чорноморська (м. Одеса); 6-та Хоперська (с. Бутурлинівка, фактично – Валуйки); 7-ма Донецька (м. Луганськ); 8-ма Азовська (м. Маріуполь); 9-та Курська (с. Обоянь, фактично – м. Суми); Навчальна бригада (м. Нова Прага)).

Головними завданнями ОККО визначалися:

організація охорони кордону шляхом виставлення спеціальних постів;

контроль за переміщенням через кордон осіб за наявністю відповідних документів та протидія незаконному ввозу (вивозу) товарів, зброї, боєприпасів тощо;

затримання дезертирів та кримінальних елементів;

виконання на кордоні обов’язків карантинної та поліцейської служб.

У службовій діяльності ОККО пріоритет надавався правоохоронній складовій, але за структурою він будувався за військовим зразком, а його особовий склад мав військові чини.

Протягом періоду Гетьманату:

за державні кордони УНР умовно визначалися межі проживання українського населенняза етнічним принципом;

упорядковано організаційно-штатну структуру ОККО (бригада – відділ – загін – вартарка (застава);

створено Штаб охорони узбережжя Чорного моря, якому мали підпорядковуватися три полки Чорноморської охорони, які формувалися в Одесі;

забезпечено запровадження системи перевірки паспортних та інших документів, що посвідчують особу та надають право громадянам УНР та іноземцям на перетин державного кордону (обіжник «Про порядок пропуску через кордон пасажирів» (№633) від 27 травня 1918 року).

Протягом періоду Директорії:

контроль державної влади УНР обмежувався окремими районами на Волині, а згодом територією Поділля та басейном річок Збруч та Дністер (столицею УНР стає Вінниця, а згодом Кам’янець-Подільський);

під керівництвом нового командувача ОККО полковника (з 5 жовтня 1920 року – генерал-хорунжого) О. Пилькевича реорганізовано систему управління та змінено організаційно-штатну структуру: Центральне управління ОККО зі штабом – бригада – відділ – пост (вартарка);

прикордонні частини зведені у Волинську та Подільську кордонні бригади, розпочато формування Дністрянської бригади;

організовано охорону держаного кордону, у сучасному розумінні, по прикордонних річках Збруч (кордон з Польщею) та Дністер (кордон з королівською Румунією);

участь прикордонних підрозділів у бойових діях разом з військовим частинами Дієвої армії УНР;

відхід підрозділів ОККО, разом з Дієвою армією УНР, на польську територію – за річку Збруч, у результаті бойових дій з Червоною армією радянської Росії.

Козак ОККО. 1919 рік. (худ. Б. Піргач)

 

Козак ОККО. 1919 рік. (худ. Б. Піргач)

На території Польщі підрозділи ОККО перебували у таборах для інтернованих вояків армії УНР у містах Ланцут та Олександрів-Куявськ.

В умовах еміграції, головним завданням керівництво ОККО вважало збереження бойових професійних кадрів. З метою оптимізації структури підрозділів, у відповідності до умов перебування в еміграції, корпус реорганізовано в Окрему кадрову бригаду кордонної охорони.

Через заборону польського уряду щодо розміщення на своїй території іноземних армій, Окрему кадрову бригаду кордонної охорони розформовано протягом 1923 року разом з військовими частинами армії УНР.

Загалом, військово-політична обстановка, що складалася протягом всього періоду української визвольної боротьби (1917–1921 років), не давала можливості розвивати власну прикордонну інституцію, а вимагала, в першу чергу, розбудову Дієвої армії. Оскільки на фронті вирішувалась доля держави. Постійні бойові дії не давали змоги оформити державні кордони у договірно-правовому відношенні, що негативно впливало на організацію їх охорони.Через це, кордони визначалися стратегічним впливом воюючих армій, а ділянки місцевості, які вважалися за державний кордон УНР охоронялися здебільшого військовими частинами української армії.

З багатьох об’єктивних причин Українська революція 1917–1921 років не стала початком незалежності України. Але, історичний досвід, накопичений під час визвольної боротьби, безумовно ліг у фундамент сучасної української державності,  а державність – стверджується безпекою кордонів.

Популярні розділи та сервіси