телефон довiри - 0 800 218 808
Україна, м. Київ, 01601, вул. Володимирська, 26
A-
A
A+
Українська
01/07/15 - 10:50

Днями на навчальному полігоні СБУ під Києвом пройшов перший відкритий турнір з тактичної стрільби підрозділів спеціального призначення пам’яті Героя України Руслана Лужевського. В майстерності володіння стрілецькою зброєю у складі близько двадцяти команд змагалися найкращі спецпризначенці країни. Держприкордонслужбу представляли офіцери окремого відділу для виконання спеціальних завдань.

Днями на навчальному полігоні СБУ під Києвом пройшов перший відкритий турнір з тактичної стрільби підрозділів спеціального призначення пам’яті Героя України Руслана Лужевського. В майстерності володіння стрілецькою зброєю у складі близько двадцяти команд змагалися найкращі спецпризначенці країни. Держприкордонслужбу представляли офіцери окремого відділу для виконання спеціальних завдань.

 

На турнірі свої бойові навички відточували кращі стрільці з розвідорганів, правоохоронних структур та військових формувань України – звідусіль, де тільки задіяний спецназ. У ході змагань спецпризначенців навмисно поставили в умови, максимально наближені до бойових – вони постійно змінювали позиції, виконували екстрену перезарядку, зміну зброї з «довгого» ствола на «короткий» і навпаки, долали перешкоди.

Діяли як індивідуально, так і в складі вогневої групи. При цьому контролювалася кількість витрачених набоїв. Усі завдання виконувалися у повному спорядженні, а за втрату екіпіровки під час виконання вправ нараховувалися штрафні секунди.

Час – ключовий показник поряд із влучністю, адже в реальному бою супротивник не чекатиме, поки його гарантовано візьмуть на приціл.

Писк таймера. Двері автомобіля відчиняються, один за одним лунають три постріли. Специфічний дзвін металевої мішені говорить про те, що куля влучила, і не чекаючи, поки ціль впаде, стрілець вже наводить пістолет на наступну. Коротка перебіжка, знову постріл, зміна сектору обстрілу – три постріли підряд. Так за умовами вправи вражаються паперові цілі. Навіть збоку видно три дірки в «голові» мішені за два-три сантиметри одна від одної. Тактична перезарядка на бігу – наступне укриття, знову постріли. Таймер. 24 секунди. 12 пострілів і жодного зайвого. Але досконалості  немає меж. Теорія, практика. Тренування, тренування і ще раз тренування…

Під час турніру неможливо передбачити усього. Цивільні «роззяви» (спеціальні мішені-манекени) стояли у найбільш незручних місцях, тож стріляючи в «терористів», необхідно було розраховувати траєкторію польоту кулі після враження основної цілі. Бойовий досвід наших офіцерів не підвів. Після виникнення затримки стрільби автомата, спецпризначенець з нашої команди  не розгубився і, щоб не витрачати зайвого часу, вразив двадцятисантиметрову мішень на відстані сорока метрів з пістолета. Інший військовослужбовець, який не користувався «оптикою», після враження ближніх мішеней зрозумів, що прицільна планка заклинила на сто­метровій позначці. Від потрапляння піску у механізми зброї при постійній зміні позицій та інтенсивній стрільбі ніхто не застрахований. Проте офіцер розрахував перевищення траєкторії, вірно зробив поправку і достатньо швидко вразив малі цілі, рознесені в глибину на дистанціях до 300 метрів. Хлопці, перестрибуючи стіни та долаючи інші перешкоди зі зведеною зброєю, не порушили заходів безпеки, не втратили жодного елемента спорядження. Проблеми усували без зайвого хвилювання, спокійно, методично, холоднокровно і достатньо швидко. Саме так, як повинен діяти у бойових умовах спецназ.

Учасники змагань – це насамперед бойові побратими, які неодноразово прикривали одне одного під час виконання смертельно небезпечних бойових завдань. Тому атмосфера тут особлива. Дух суперництва швидше на другому місці, найголов­ніше – обмін досвідом та шліфування майстерності.

У команди прикордонників ще залишалися боєприпаси, тож на другий день змагань, поки більшість суддів була зайнята підрахунком результатів, вона не гаяла даремно часу і під керівництвом інструкторів Центру спецоперацій провела додаткові тренування.

Майстерність стрільця – це не лише талант, а насамперед – результат тривалої клопіткої праці: фізичної, розумової, психологічної. Незважаючи на втому, збите під час перебіжок серцебиття та дихання, звуки бою, пороховий дим, піт, пісок, подряпини, вагу спорядження, необхідно постійно контролювали зброю та свій організм, забезпечувати «легкість» та не допускати паніки, надмірного м’язового напруження чи психологічного збудження. Все мусить працювати в комплексі, як годинник у дуже несприятливих умовах. Скорочення часу прицільного пострілу хоча б на мить варте місяців, а то й років тренувань, адже в бою усе вирішують долі секунди. І друге місце – ніяк не призове.

Фізичні навантаження та психологічне напруження не проходять даремно навіть для дуже добре підготовлених людей. Учасники турніру були надзвичайно втомленими, але результат того вартував. «Специ» мали можливість поспілкуватися з рівними, обмінятися досвідом, відточити свою майстерність. Ми не називаємо переможців та будь-яких особистих даних. Тут зібралися найкращі. Воїни продовжують виконувати найнебезпечніші завдання, тож найвища нагорода для них – відчуття гарно виконаної роботи.

 

Співробітник управління «А» Служби безпеки України майор Руслан Лужевський, чиїм ім’ям  названо  турнір, не боявся бути там, де небезпечно. Він неодноразово брав участь у складних операціях спецслужби, захищав свідків судових процесів, охороняв українських дипломатів в Іраку. За словами колег, офіцер завжди підходив до справи з винятковою принциповістю та відповідальністю. Незважаючи на щільний робочий графік, у нього знаходився час і для тренувань. У результаті – став чемпіоном України з практичної стрільби, переможцем першості СНД з рукопашного бою, інструктором з повітряно-десантної підготовки.

Коли в Україну прийшла війна, спецпризначенця запросили бути суддею на чемпіонаті світу з практичної стрільби. Він  відмовився і одним з перших вирушив на передову. В екстремальних умовах Руслан завжди діяв сміливо та рішуче, не боявся брати на себе відповідальність. Так було і того фатального дня – 5 травня 2014 року…

У населеному пункті Семенівна на Донеччині підрозділ потрапив у засідку. Серед бійців моторизованої групи були молоді необстріляні строковики. Майору Лужевському вдалося організувати оборону бронетехніки, проте сам він біля бронетранспортерів не залишився. Витягнувши на плечах у безпечне місце пораненого солдата, повернувся в пекло бою. Кривава сутичка тривала більше двох годин. Отримавши численні поранення, продовжував прикривати товаришів прицільним вогнем. До останнього подиху….

Завдяки подвигу Руслана Лужевського та його бойових товаришів молоді військовослужбовці змогли вціліти після свого першого нерівного бою.

Сьогодні іменем героя названо центральну вулицю його рідної Волошівки, що у Баришівському районі на Київщині. Там за ініціативою молоді встановлено гранітний знак та меморіальну дошку. Викарбуваний на ній напис починається словами: «Твоє життя – приклад для нас...».

Найкраще вшанування пам’яті героя – продовження його справи. Адже Лужевський – один з ініціаторів та організаторів даного турніру. Він постійно працював над  максимальним наближенням до бойових умов змагань, намагаючись врахувати набутий під час служби досвід.

 

Представник організаційного комітету  суддя Ігор Бойко:

– Сподіваюся, що змагання проводитимуться щорічно. Вони цінні тим, що хлопці з різних відомств дивляться одне на одного, запозичують досвід. Турнір пройшов у дружній атмосфері. Були командні та індивідуальні вправи. Я судив командні, і мені дуже сподобалося, що у бійців залежно від того, у якому відомстві вони служать, різна тактика. Кожна з них заслуговувала особливої уваги. Матч пройшов без збоїв і затримок. Особливо приємно було бачити новачків – представників Прикордонної служби, які також, гадаю, отримали гарний досвід та поділилися власним.

Я переконаний, подібні заходи важливі як у контексті війни, так і бойової підготовки, оскільки армія, яка не вчиться воювати, приречена на поразку. Це, на жаль, продемонструвала наша історія. Тому не буває хорошої військової структури без постійних тренувань. Більшість вправ побудовано з урахуванням можливості застосування отриманих навиків в умовах бою. При оцінювані враховувалися якість ураження, час, тактика, основи безпеки, вихід з-за укриття – речі, яких необхідно навчати. Якщо підрозділ братиме на озброєння подібні прийоми, проводитиме свої внутрішні змагання, то вищою буде і боєздатність наших військових.

Зараз у кожної структури свої завдання та особливості. Хтось охороняє блокпости, хтось веде бої у полі, хтось проводить зачистки в містах. Але всім без винятку необхідно удосконалювати свої знання, підтримувати товаришів і постійно тренуватися.

Ми увійшли в цю війну не зовсім підготовленими. Зброя стара, можна сказати, навіть старовинна. Зараз весь світ працює в пістолетному калібрі 9Х19 мм. Він використовується, підкреслюю, як основний бойовий калібр. Сподіваюся, українська армія та інші силовики також перейдуть на ці набої і відповідну зброю. Хлопці з бойових підрозділів, як бачите, часто використовують пістолети «Глок». Вони надійні, витримують значну кількість пострілів, прості в обслуговуванні. Дай Боже, щоб ця практика поширювалася. Ростемо потихеньку.

 

Керівник окремого відділу для виконання спеціальних завдань Держприкордонслужби України Владислав Побережник:

Наша команда вперше в історії відомства взяла участь у таких масштабних змаганнях під патронатом Центру спецоперацій СБУ. Вважаю, що виступ був вдалим, адже ми набули серйозного досвіду. Виконували чотири  індивідуальних та одну командну вправу. Завдання виявилися дуже складними. Змінювалися зброя, тактика та порядок виконання. У русі, в обмеженому просторі. 

Такі заходи важливі, причому не тільки як змагання, а й для подальшого вдосконалення навичок під час занять. І не лише для нашого підрозділу, а й для всіх військовослужбовців відомства, адже прикордонники беруть участь у серйозних операціях на східному рубежі нашої держави.

Важливий елемент – спорядження. Екіпіровка для кожного військовослужбовця має бути підібрана індивідуально. Дуже багато балів знімали за те, що втрачалася зброя, боєприпаси, магазини. Це категорично забороняється під час ведення бою, оскільки може вплинути на його результат.

Під час турніру  нам було приємно зустрітися з колегами інших структур, з якими не так давно разом воювали на Донбасі. Адже наша команда складалася з учасників АТО. Певний досвід вони вже мають, але результати показали, що ми повинні підвищувати свій фаховий рівень, краще володіти зброєю.

* При використанні матеріалу гіперпосилання на цю сторінку обов'язкове

+ Розгорнути меню