Перемога ціною в чотири життя

НАЗАД
08 вересня 2015 15:55

На Луганщині відкрили пам’ятник прикордонникам, які 25 серпня 2014 року героїчно загинули, відбиваючи вторгнення російських диверсантів на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби «Красна Талівка».

На Луганщині відкрили пам’ятник прикордонникам, які 25 серпня 2014 року героїчно загинули, відбиваючи вторгнення російських диверсантів на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби «Красна Талівка».

 

Ескізи стели розробила відома литовська художниця, волонтерка Беата Куркуль. Вона неодноразово писала портрети охоронців державного рубежу, котрі воюють у зоні АТО, а задум художниці допомогли втілити у життя співробітники Держприкордонслужби.

На церемонії були присутні керівник Військово-цивільної обласної адміністрації Георгій Тука, заступник начальника Східного регіонального управління з персоналу полковник Олександр Птиця, начальник Луганського прикордонного загону полковник Роман Гоць, військовослужбовці відділу «Красна Талівка» та представники громадськості.

Бій на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби «Красна Талівка» розвіяв багато міфів: і про те, що на Донбасі воюють «трактористи та шахтарі», а не кадрові російські військові, і про «непереможність» російської армії.

Цинічно порушивши державний кордон, росіяни застосували спецназ, міномети, бронетехніку та навіть... бойову авіацію. Збройний прорив ліквідовано, ворог ганебно тікав, зазнавши великих втрат, але для українських прикордонників цей день назавжди увійшов в історію трагічною сторінкою: четверо наших кращих побратимів заплатили за перемогу своїм життям.

Терористичної активності так званих «ополченців» у районі Красної Талівки на початку літа 2014 року не було. Лінія фронту з бойовиками «ЛНР» проходила південніше – на околиці Станиці Луганської, де відбувалися постійні обстріли та бойові зіткнення. Натомість поблизу Красної Талівки і далі на північ росіяни засилали диверсійно-розвідувальні групи, застосовували психологічні атаки, під’їжджали до кордону на військовій техніці та стріляли з важкого озброєння.

На початку літа обстановка стала вкрай напруженою, і вже ніхто не сумнівався: бойових зіткнень не уникнути. 22 червня поблизу українського села Деркульське на декілька кілометрів північніше Красної Талівки близько двох десятків російських диверсантів порушили державний кордон. Силами оперативної групи Сумського прикордонного загону під керівництвом підполковника Олександра Гавлюка, третьої мотоманевреної групи Західного регіонального управління та наряду прикордонного поста «Городище» диверсантам забезпечили «теплий прийом». Зазнавши значних втрат,  порушники втекли на територію Росії.

Друге липня 2014 року. Диверсійна група зайшла на півсотні метрів углиб української території з боку російського села Красний Деркул. З автоматичних та протитанкових гранатометів обстріляно позиції нашого наряду. Бойовики були настільки «старанними», що намагаючись влучити у вогневу позицію українських прикордонників, повалили декілька дерев і на російській території. Посадку, де знаходилися укріп­лення, було практично випалено. Лише завдяки блискавичним діям воїнів дивом ніхто не постраждав. Оперативники, які виїхали на місце події, зробили невтішні висновки: працював спецназ. Тактика і «почерк» свідчили про те, що бойовий досвід ворожий підрозділ отримував під час чеченської війни.

28 липня в районі населеного пункту Талове за п’ять кілометрів від лінії державного рубежу під час роботи пошукової групи реагування біля службового автомобіля пролунав вибух. Спрацював радіокерований фугас. Декілька військовослужбовців, зокрема, начальник штабу регіонального управління полковник Віктор Бабюк та начальник Луганського прикордонного загону полковник Сергій Дейнеко отримали важкі поранення. Після цього одразу розпочався мінометний обстріл. Підполковник Євген Пікус, ризикуючи життям, підігнав іншу машину, затягнув у неї поранених, сів за кермо та помчав до лікарні. Незважаючи на міни, які лягали майже поруч, небезпеку бути обстріляним з наших блокпостів (часу зупинятися та повідомляти пароль не було), він таки зумів урятувати життя товаришів. На жаль, особисто отримати нагороду – медаль «За військову службу Україні» Євгену Михайловичу вже не судилося…

Дванадцятого серпня вогнем, що вівся від російського села Волошино, ворожі артилерія та міномети практично знищили пункт пропуску «Красна Талівка». Але справжнє пекло почалося 25 серпня. Троє прикордонників несли службу на напрямку російського села Красногорівка та українського Талове у прикордонному наряді «секрет».  Близько 15-ої години бійці помітили велику групу, яка зі зброєю, прокрадалася з Росії. Рішення було прийнято миттєво і безкомпромісно: ворога зустріли автоматним вогнем. Зав’язався запеклий бій. Старший наряду зумів повідомити про зіткнення. На цей час один вартовий рубежу вже був убитий, а інший – важко поранений.

За командою «До бою!» на допомогу нашим хлопцям одразу ж вирушив резерв відділу, який очолив підполковник Євген Пікус. Він, як і завжди, йшов першим, не ховаючись за спини підлеглих. І прийняв на себе перший вогонь з ворожої засідки.

Сутичка тривала майже три години. Як з’ясувалося пізніше, бойова група осетинського спецназу, що складалася з чотирьох десятків військових злочинців, отримала завдання захопити міст через річку Деркул. Бойовиків підтримували мінометним вогнем з території Росії. Працювали ворожі снайпери.

У відділі прикордонної служби тоді не було ані бронетехніки, ані важкого озброєння. Однак, незважаючи на чисельну й технічну перевагу ворога, наші хлопці стояли на смерть і дали гідну відсіч агресору. Цей бій став останнім для багатьох російських спецназівців, які не очікували такого запеклого  спротиву.

Пройшло трохи більше години вогневого протистояння, і з боку кордону почувся характерний гуркіт. На допомогу диверсантам прибули два БТРи і дві БМП. Коли і цього виявилося замало, українських бійців обстріляли некерованими реактивними снарядами два бойових вертольоти Мі-24 збройних сил РФ.

Одному Богові відомо, чого коштували воїнам години бою. Багато загиблих і поранених, знищені ракетами машини, патрони  закінчуються, а зброю заклинює від перегрівання. Проте люди вистояли. Під прикриттям бронетранспортерів і вертольотів росіяни забрали своїх «двохсотих» і «трьохсотих» (більше 20 бойовиків) і відступили.

Збройного прориву через державний кордон України не відбулося, а про виконання інтервентами подальшого завдання не могло бути й мови. Однак перемога коштувала надто дорого: полягло четверо воїнів-прикордонників. Троє – отримали поранення.

Підполковник Євген Пікус, старший прапорщик В’ячеслав Фірсов, старший прапорщик Дмитро Арнаут та молодший сержант Олег Сороченко нагороджені орденами «За мужність»  ІІІ ступеня посмертно.

Відтепер пам’ять про їхній героїчний подвиг назавжди закарбовано на стелі біля відділу прикордонної служби «Красна Талівка».

...У вересні 2014 року підполковнику Євгену Пікусу мало би виповнитися 35 років. Незадовго до свого останнього бою, почувши, що брат-близнюк Михайло – також офіцер-прикордонник – має намір приїхати в Талівку, Євген у телефонній розмові заборонив йому: «Нехай хоча б один із нас залишиться живим»...

...Старший прапорщик Дмитро Арнаут деякий час перебував у полоні в бойовиків у приміщенні Луганського СБУ. Терористам не вдалося зламати дух прикордонника, а він, як тільки вирвався, одразу ж повернувся в стрій...

...7 березня 2015 року у двадцятирічного молодшого сержанта Олега Сороченка народилася донька. Їй дали ім’я, яке подобалося батькові – Альбіна...

Популярні розділи та сервіси