Перебуваючи у серпні на передових позиціях сил АТО, де від вибухів здригається і здіймається до неба земля, скрегоче метал, кришиться бетон, пронизливо свистять кулі, ми мимоволі ловили себе на думці, що тиша буває не менш гнітючою та гучною, від неї також закладає вуха…

Лінія бойового зіткнення – зовсім поруч. За декілька кілометрів жевріє війна. На підступах до передових позицій нашого війська несуть службу прикордонники ОБПК «Черкаси»…

Контрольний пост «Костянтинівка»

– «Траса Мар’їнка – Костянтинівка. Тут ми здійснюємо контроль за переміщенням людей і транспорту. До лінії зіткнення – 7–8 кілометрів. Прямих обстрілів ці позиції не зазнавали, проте щодоби з того напрямку, де знаходиться пост армійців на перехресті доріг Донецьк – Курахово та Мар’їнка – Костянтинівка, сюди відчутно доносяться звуки канонади. І стрілецька зброя, і артилерія, і навіть «Гради». …Ми активно облаштовуємо оборонні позиції на випадок нападу на КРП. І оскільки рух транспорту на цій ділянці невеликий, часу на інженерні роботи вистачає. Особливості місцевості дозволяють нам думати і про обладнання навіть справжнього бомбо­сховища, на заваді лише примхи природи – нещодавня злива додала нам значного клопоту.

Дуже часто бувають випадки, коли обстріли йдуть по Мар’їнці. Тоді звідти ми зустрічаємо великий наплив людей, які просто втікають. Хто з речами, а хто навіть без нічого. Через певний час місцеві повертаються, шукають будівельні матеріали, знову щось відновлюють і живуть далі. Ставлення до нас і до України різняться. Однак це краще, ніж у сусідів, – там ще гірше. Тобто, навіщо приїхали, що ви тут робите і що вам тут треба? От якби ви пішли, було б нам добре!

– Сусіди це хто?

– А справа, в Новомихайлівці… Чи те ж саме село Єлизаветівка! Там я із людьми спілкувався. Більшість із них зомбована, починають мені розказувати те, що тут показує російське телебачення – Life News, Росія24, Росія2, Росія1, Пєрвий канал тощо. У мене був тут телевізор, то я його назад додому повернув – неможливо дивитися. За тиждень просто голова почала кипіти. І люди тутешні те ж саме, що пропаганда російська в один голос віщають. Іноді важко стримувати емоції, пропоную найбільш «ідейним» посидіти разом із нами в окопі та самому побачити, хто й по кому стріляє… Відразу запал зменшується. З цим і боремося. Своє розташування ми ретельно маскуємо – є сигнали, що проїжджаючі люди і на ворога підпрацьовують...

– Диверсійно-розвідувальні групи до вас не заходять?

– Поки що до нас у них немає інтере­су. Інформація від військових надходить часто, тож ми завжди напоготові. От нульовий рубіж – б’ють добряче. Слава Богу що місцеві встигли зібрати урожай, бо ми їм своїми окопами трохи попсували поля – ну якось треба закріплятися!

…До речі, оце наш другий модуль, це вже з фронту (показує об’єкт). Тому, що земля дуже солона, ті мішки, які ми робимо для облаштування, швидко роз’їдає. Доводиться плівкою їх накривати. Сепаратисти знають, де ми й що ми, за координатами. Так що треба закопуватися якомога глибше. Зараз до мене застава їде, будемо працювати в першу чергу на убезпечення свого життя.

…Хлопці в основному мобілізовані. Це не солдати, яких можна відразу взяти в жорсткі рукавиці. Деякі з них і старші за мене набагато, але коли почули ці обстріли – організувалися відразу. Нікого контролювати не треба, всі мовчки роблять. Де-не-де можна підійти, якісь вказівки дати, оце і все. Нікого підганяти не треба. Добряче попрацювали і ми разом з ними – і зам, і я. Оту трубу бачите (показує водостічну комунікацію в полі), звідтіля не вилазив. Цих кремезних чолов’яг туди не заженеш, бо потім не витягнеш.

…До нас підходить начальник іншої прикордонної застави – позивний «Седой».

– Всех поборем, всех побьём и всех отгоним. И никого никуда не пустим… и задачу выполним, и вернёмся домой, вот так. …Где найти красную ленточку широкую?

– А навіщо?

– А угадайте. … Открывать будем. Три блиндажа готовых, под ключ!

Контрольний пост «Солодке».

Позивний «Васильович»:

– Персонал КРП здійснює контрольні та режимні заходи щодо недопущення переміщення заборонених вантажів, автотранспорту та осіб поза межами встановлених дорожніх коридорів. Це так звана друга лінія оборони. Перекриваємо якраз Т-подібне перехрестя з трьох напрямків. Із населених пунктів Нова-Михайлівка, там у нас Степне, Водяне, Теремчук, ну й далі місто Вугледар.

Наші пости забезпечені фортифікаційними спорудами. У нас завдання: якщо ворог силами своїх бандформувань прорве лінію оборони, нам треба буде захистити підхід до 28-ої механізованої бригади. В разі необхідності – допомогти їм, прикрити і знищити супротивника. Стояти не на життя, а на смерть...

У нас переважно особовий склад – центральна Україна, Черкащина, Вінницька, Хмельницька та Київська області. Хлопці налаштовані рішуче. Всі готові до виконання бойових завдань.

Ось наша ластівка (показує на «Кугуар»).

– Ще не доводилося використовувати?

– Поки що тільки на стрільбищі. Минулого тижня був виїзд. Відстрілялися всі. По можливості стараємося частіше проводити практичні заняття.

…А так, постійно ведемо спостереження. Вночі тепловізор. Він добре допомагає. Постійно моніторить наш сектор – з однієї, з іншої сторони, а також працюють патрулі. До того ж ми прикордонники, а як же без улюблених вівчарок!? Деякі собаки краще за тепловізор чужинця відчувають…

– Місцеві не перевіряли Вас на бойову готовність?

– Ні, ми з ними не конфліктуємо і не даємо сісти нам на голову – толерантно спілкуємося, показуємо, що ми тут виконуємо бойове завдання. З місцевого населення майже половина задоволена тим, що ми тут, а інша – відкрито не виказує свого невдоволення. Проте відчувається, що вони за «русский мир».

– Це перекриття самі робили?

– Нам тут все це залишили поперед­ники з Великих Мостів, за що ми їм щиро вдячні. Ми просто підтримуємо зроблене в порядку. Є криті місця для відпочинку, бліндажі тощо. Особовий склад по команді «До бою!» одразу займає свої вогневі позиції, не виходячи на відкриту місцевість.

– Щось будете дооблаштовувати?

– Так, ще потрібно перекривати, добудовувати. Зима незабаром! От кухню польову наприклад. Поки тепло й сухо, ми харчуємося у шалаші. Ну, а коли почнуться дощі чи сніг, то в нас вже матеріали заготовлені – обшиємо дошками, поставимо столи, буржуйку, плиту…

– Як Ви вважаєте, скоро закінчиться це протистояння?

– Поки політики за столом переговорів не домовляться, це не завершиться... Доки російське керівництво спонсоруватиме «ДНР» і «ЛНР» виділятиме кошти, посилатиме гумконвої, ситуація буде тліти й надалі.

– Хлопці витримають?

– Важко звичайно, вдалині від сімей, від дітей. Непросто це все дається, та Батьківщину треба ж комусь захищати, хто ж як не ми!