Прикордонний контроль – чи не найпублічніший напрямок діяльності нашого відомства. Прискіплива увага з боку суспільства до якості роботи у пунктах пропуску цілком природна, адже українські рубежі щодня перетинають тисячі наших співвітчизників та іноземців. Тож саме від того, наскільки професійно виконують свої обв’язки фахівці Служби залежить не лише рівень довіри громадян до відомства, а й імідж держави в цілому. Про те, які зміни відбулися у цій сфері та як втілюються нові підходи у роботі прикордонних інспекторів, розповідає начальник управління прикордонного контролю Адміністрації Держприкордонслужби генерал-майор Юрій Лисюк.

Прикордонний контроль – чи не найпублічніший напрямок діяльності нашого відомства. Прискіплива увага з боку суспільства до якості роботи у пунктах пропуску цілком природна, адже українські рубежі щодня перетинають тисячі наших співвітчизників та іноземців. Тож саме від того, наскільки професійно виконують свої обв’язки фахівці Служби залежить не лише рівень довіри громадян до відомства, а й імідж держави в цілому. Про те, які зміни відбулися у цій сфері та як втілюються нові підходи у роботі прикордонних інспекторів, розповідає начальник управління прикордонного контролю Адміністрації Держприкордонслужби генерал-майор Юрій Лисюк.

 

 

– Юрію Олександровичу, почну з «гарячих точок». Наскільки складною на сьогодні є ситуація у контрольних пунктах в’їзду-виїзду у зв’язку із погіршенням обстановки на лінії розмежування у зоні проведення АТО?

– Ситуація на КПВВ, як і в цілому в зоні проведення антитерористичної операції, дійсно ускладнилася: ми відзначаємо збільшення кількості обстрілів по контрольних пунктах та КРП на «нулі» Усього з початку року прикордонні підрозділи було обстріляно 19 разів. Крім цього, відбувається постійне порушення повітряного простору розвідувальними безпілотними літальними апаратами. Наразі зафіксовано 64  випадки таких порушень.

 Коли виникає загроза життю персоналу КПВВ та громадян, штаб АТО приймає рішення  припинити пропуск на даному напрямку до врегулювання ситуації. За останній період такі рішення приймалися  стосовно контрольних  пунктів «Зайцеве», «Мар’їнка» та «Новотроїцьке». Сьогодні всі вони працюють у звичайному режимі. Ми щодня відслідковуємо обстановку та аналізуємо інтенсивність  потоку пасажирів і транспорту по кожному об’єкту. На даний час потік дещо зменшився. Черги виникають ситуативно: накопичення транспорту здебільшого відбувається вранці, коли КПВВ починає працювати, або увечері, коли люди хочуть встигнути до його закриття. Якщо у майбутньому ситуація змінюватиметься, ми готові на це реагувати усіма відповідними силами та засобами.

 

– У контрольних пунктах в’їзду-виїзду вже понад два місяці працюють нові співробітники, яких добирали та навчали в рамках експерименту із запровадження нової ідеології на КПВВ. Як показує себе нове поповнення безпосередньо в роботі?

– Ми відібрали на конкурсній основі 50 патріотично налаштованих молодих людей, які проживають у Луганській і Донецькій областях. Після відбору направили їх до нашого Навчального центру імені генерал-майора Ігоря Момота в Оршанці для кількамісячної підготовки за спеціальною програмою. Тепер ці хлопці та дівчата служать у двох контрольних пунктах – «Зайцеве» і «Новотроїцьке». Хочу сказати, що результатами ми цілком задоволені. Про це, зокрема, свідчить і відсутність скарг з боку місцевого населення щодо роботи цієї групи.

 

– Чому було зроблено ставку саме на місцеве населення? Адже ми пам’ятаємо ситуа­цію, коли 2014 року в Криму та на Донбасі частина наших співробітників – переважно вихідців із цих регіонів – перейшла на бік ворога.

– Ці ризики ми, звичайно, враховували, тож всі кандидати спочатку пройшли ретельну перевірку щодо їх можливої причетності до діяльності незаконних збройних угруповань або прихильності ідеям сепаратизму.

Однак хочу підкреслити, що ми свідомо пішли на такий крок і запросили на службу саме жителів цих регіонів, аби показати не лише місцевому населенню, а й усім, кого розділила війна, що на Сході ми маємо підтримку громадян і їхня кількість постійно зростає. Що час минає і формується нове покоління, яке після усіх цих трагічних подій демонструє вірність Батьківщині і служить на благо українського народу. Власне, у цьому й полягає ідеологічний аспект експерименту.

Інший момент – ці військовослужбовці краще володіють ситуацією, знають особливості місцевого менталітету і пройшли достатньо серйозний конкурсний відбір. Це означає, що вони апріорі мають гарні знання, вміють спілкуватися та якісно виконувати свою роботу. Саме тому й показники у них кращі.

 

– Розкажіть, будь ласка, про пілотний проект, який реалізували у «Жулянах» та «Гостомелі». Чи є якісь зауваження до роботи його колишніх учасників, а тепер вже повноцінних членів прикордонного колективу?

– Цей експеримент також виправдав наші найкращі сподівання. Нагадаю, що в рамках його реалізації ми вперше зробили декілька дуже важливих речей: відібрали кращих фахівців з усього відомства, залучили до навчального процесу інструкторів високого класу, зокрема й зарубіжних, а також забезпечили учасників проекту принципово новою формою одягу – гарною, зручною та якісною. Звичайно, зовнішні атрибути – не головне. Найважливішим є те, що ці люди навчилися по-новому мислити та відійшли від старих стереотипів. Вони ввічливі, посміхаються, знають іноземні мови. Нещодавно у «Жулянах» до мене підійшли пасажири, які прилетіли з Грузії. Вони сказали дуже щирі слова подяки за роботу підлеглих. Причому порівняли їх з інспекторським складом «Борисполя», відзначивши, що в «Жулянах» працюють набагато краще. Це з одного боку, звичайно, приємно, оскільки слова пересічних людей підтверджують, що ми рухаємося у правильному напрямку. Однак з іншого – свідчать про те, що нам ще є над чим працювати, щоб досягнути такого ж високого рівня обслуговування і в інших пунктах пропуску.

 

– Як просувається Держприкордонслужба у питаннях запровадження спільного контролю з прикордонними відомствами країн-сусідів?

– Спільний контроль – це європейська перспектива нашої держави, над реалізацією якої ми наполегливо працюємо вже тривалий час. На даний момент у такому форматі діють чотири пункти пропуску на українсько-польському кордоні та стільки ж – на  молдовському. Наша Служба зараз активно займається питаннями збільшення їх мережі на польській ділянці,  паралельно проводиться робота із запровадження спільного контролю зі Словаччиною, Угорщиною та Румунією. До речі, нами разом із словацькими колегами вже опрацьовано проект угоди, імплементованої з питаннями Шенгену в країнах Євросоюзу, який   перебуває на стадії погодження. Крім цього, ми обговорюємо наші позиції з угорською та румунською сторонами.

Окремо хотілося б відзначити, що ці питання піднімаються і під час зустрічей з колегами.  Наприклад, у нас із Білоруссю є відповідна угода, але їхня позиція стосовно організації спільного контролю дотепер, на жаль, була негативною. Однак останнім часом маємо надію зрушити цю проблему з місця. Незабаром у Львові відбудеться зустріч, у рамках якої плануємо їм показати, як працює спільний контроль на польському кордоні, аби вони на власні очі побачили його переваги. Сподіваємося, наші аргументи будуть переконливими.

Загалом подібні питання вирішуються на міждержавному рівні. Це складний і тривалий процес, однак ми поступово рухаємося вперед, хоч і невеликими кроками.

 

– Які переваги дає запровадження спільного контролю пересічному громадянину?

– Якщо коротко, це насамперед значно пришвидшує проходження прикордонних формальностей. До прикладу, якщо громадянин України їде через пункт пропуску, де запроваджено спільний контроль, то проїжджає  лише один об’єкт: все відбувається доволі швидко і в одному місці. До речі, у Польщі перед приєднанням цієї країни до Шенгенської угоди було запроваджено спільний контроль з Німеччиною. Ця практика виявилася дуже позитивною, тож ми свого часу детально її вивчали. Є ще один важливий момент – це економія бюджетних коштів. Адже кожній країні не потрібно будувати два доволі складні й затратні у фінансовому відношенні об’єкти прикордонної інфраструктури. Достатньо одного, зате якісного.

 

– Минулого року прикордонне відомство почало використовувати бази даних Інтерполу.  Розкажіть про даний напрямок детальніше.

 – Ця робота проводиться в рамках лібералізації візового режиму з країнами ЄС. Використання баз даних Інтерполу дало нам додатковий потужний інформаційний потенціал, що дозволяє виявляти міжнародних злочинців, шахраїв, викрадачів автомобілів, власників фальшивих документів тощо, які відсутні у відомчій  базі. Як показує статистика, це значно розширило наші можливості. Так, за результатами минулого року (бази Інтерполу ми почали використовувати з 29 серпня 2015 року) відбулося майже півтори тисячі спрацювань. Було виявлено понад 300 осіб, оголошених у розшук Інтерполом.

Зверніть увагу на те, що вже з початку нинішнього року  відбулося 1016 спрацювань цієї бази даних, у результаті чого реалізовано 250 завдань. Показовим прикладом ефективності отримання доступу до міжнародних банків даних може послугувати резонансне затримання наприкінці січня нинішнього року громадянки Фінляндії. Небезпечну злочинницю, яка перебувала у міжнародному розшуку за викрадення дітей, виявили  у пункті пропуску «Бориспіль» від час оформлення пасажирів рейсу «Київ–Тбілісі». Разом із жінкою до Грузії прямувало четверо неповнолітніх віком від чотирьох до шістнадцяти років. Всі вони за обліками Інтерполу вважалися зниклими безвісти.

 

– А як бути з хибними  спрацюваннями, з чим вони пов’язані? Адже невинна людина змушена очікувати, поки з’ясовуватимуть її непричетність до злочину. А це втрачений час та певні незручності…

– Усі незручності ми намагаємося мінімізувати. У більшості випадків  уточнення інформації триває 5–15 хвилин. Іноді наші співробітники зв’язуються  з Інтерполом чи Націо­нальною поліцією, щоб отримати додаткові дані. Звичайно, це вимагає більше часу, однак нічого не вдієш, адже йдеться про національну безпеку. Більшість громадян ставиться до цього з розумінням.

Інше питання: чому це відбувається? Як правило, внаслідок збігу за певними показниками. До прикладу, Іваненко Микола Васильович перебуває в розшуку. Однак Інтерпол не вказує, як його по батькові, бо за кордоном зазначається лише ім’я та прізвище. Тому спрацювання теоретично може статися і щодо  Іваненка Миколи Івановича. Також може не співпадати якась літера, дата народження тощо. Однак, повторюю, усю додаткову інформацію про особу наші фахівці намагаються отримати якомога швидше.

 

– Юрію Олександровичу, прикордонний контроль – особливий напрямок діяльності, що традиційно пов’язаний з певними фінансовими «спокусами». Як сьогодні відбувається процес протидії корупції у пунктах пропуску та контрольних пунктах?

– Ця проблема у нас, на жаль, поки що існує. Однак позиція відомства однозначна: не стояти осторонь, нічого не приховувати та карати хабарників, незважаючи на звання та попередні заслуги. Вжиті заходи демонструють, на мій погляд, позитивні результати. До прикладу, ще два роки тому у нас взагалі не було фактів відмови від хабара. Тепер маємо статистику: так, за минулий рік зафіксовано 102 випадки відмови від неправомірної вигоди серед наших співробітників на суму майже 203 тисячі гривень.  З початку нинішнього –  вже 54 випадки загалом на 144 тисячі гривень. «Пропозиції» різні – від ста гривень до кількох тисяч доларів. Ці факти є показником того, що Служба поступово очищується і змінюється ставлення персоналу до своєї роботи. Ми таких людей заохочуємо правами начальників загонів, керівників регіональних управлінь, а у деяких випадках – і рішенням Голови Служби.

Водночас за діями військовослужбовців підрозділів прикордонного контролю минулого року порушено 16 кримінальних справ, сімох  співробітників притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних дій, а п’ятьох – засуджено.

 

– Які, на Вашу думку, методи і форми роботи є найбільш ефективними у протидії  хабарництву серед персоналу?

– Корупція насамперед пов’язана з відсутністю прозорості. До речі, це стосується не лише діяльності контрольних служб, а й усіх органів влади. Коли буде створено прозорі умови для перетину кордону, коли черги, якщо вони виникатимуть, просуватимуться цивілізовано, коли кожна дія посадової особи фіксуватиметься на відео, займатися чимось незаконним стане дуже проблематично. Тому ми намагаємося  створити таку систему, щоб у громадянина зникла потреба давати якісь гроші посадовій особі. Нема черги – нема за що платити. Коли відсутній суб’єктивний фактор для пропуску чи непропуску іноземців – також немає причин давати хабар. Що стосується можливості переправлення контрабанди, то тут головну роль відіграє контроль  за рухом транспортного засобу від моменту в’їзду в пункт пропуску до його виїзду.

До речі, хочу навести конкретний приклад стосовно організації просування черг. Це експеримент, який ми нещодавно провели спільно з Національною поліцією у районі трьох пунктів пропуску: «Рави-Руської», «Краковця» та «Ужгорода». 80 відсотків автомобілів, які створюють там черги, є так звані «машини-п’ятиденки» –  авто іноземної реєстрації, які за законодавством можуть перебувати на території України лише протягом п’яти днів. Після цього їх потрібно повертати назад, реєструвати і ввозити знову. Їхніми власниками, як правило, є громадяни України – мешканці прикордоння.

Щоб вирішити цю проблему, було створено спільні групи прикордонників і співробітників Національної поліції, які слідкували за дотриманням черговості та Правил дорожнього руху. Протягом перших тижнів було важко, однак поступово вдалося навести порядок, і учасники руху сприйняли це дуже позитивно. Паралельно вдалося мінімізувати й корупційну складову, адже зникли мотиви для підкупу, аби проїхати без черги. За результатами експерименту вже досягнуто домовленості продовжити роботу на постійній основі у цих та інших пунктах пропуску, де такі проблеми виникатимуть.