телефон довiри - 1598
Україна, м. Київ, 01601, вул. Володимирська, 26
A-
A
A+
Українська
06/04/15 - 09:44

Протягом трьох місяців бійці мотоманевреної групи Чопського прикордонного загону охороняли кордон у Харківській і Луганській областях, а згодом у складі підрозділів Луганського загону відбивали напади озброєних бойовиків.

Протягом трьох місяців бійці мотоманевреної групи Чопського прикордонного загону охороняли кордон у Харківській і Луганській областях, а згодом у складі підрозділів Луганського загону відбивали напади озброєних бойовиків.

 

Коли закарпатців змінив інший зведений загін, який продовжив виконання завдань на кордоні з Російською Федерацією, контингент зміг повернутися до місць постійної дислокації.

Рідні, друзі, колеги та громада міста Чоп тих, хто повернувся, зустріли з гордістю й безмежною радістю. І, звичайно, просили поділитися враженнями від пережитого.

Капітан Олександр Павлик:

– Спочатку було неабияке хвилювання, бо ми не знали, що на нас чекає попереду. Коли прибули до місця та познайомилися з колегами з армії та Нацгвардії, неспокій швидко минув. Ми спільно виконували завдання. Було відчуття єдиного цілого. Службу довелося нести і на блокпостах, і в підрозділах, на які були напади.

Звісно, ми раді повернутися до рідних домівок. Але якщо потрібно, готові вирушити туди знову. Адже у такий складний час ми повинні бути там, де це потрібно країні.

Сержант Віктор Синько:

– Ми потрапили на Харківщину. Попервах місцеві зустріли нас насторожено, люди були розгублені й здивовані тим, що до невеличкого селища приїхало прикордонників із Західної України приблизно стільки ж, як місцевих жителів. Дехто почав пліткувати, що це «Правий сектор» приїхав, готові були дітей ховати, аби ми їх не «з’їли» (сміється).

Натомість із нашими справжніми уподобаннями першими познайомилися продавчині місцевого магазину. Адже у наших краях дуже люблять каву й виручка від її продажу відразу ж пішла вгору. 

Відчувалося, що там потужно працювала антиукраїнська телепропаганда. Були й незначні провокації, дехто хотів, аби нас прогнали з кордону, але невдовзі ми навіть потоваришували.

Жили у бліндажі й курені. Телефони заряджали від бензинового генератора. Харчувалися завдяки польовій кухні, періодично мали змогу купувати продукти у довколишніх селах. Єдине, чого не вистачало, – засобів від комарів.

Наш колега, старший прапорщик, приручив великого бабака. Ми його назвали Боб Львович і на згадку про це відрядження привезли із собою у Великі Мости.

* При використанні матеріалу гіперпосилання на цю сторінку обов'язкове

+ Розгорнути меню