Код загрози – «червоний»

НАЗАД
17 березня 2016 10:46

У багатьох країнах світу для оцінки загроз національній безпеці запроваджено «кольорове» кодування – від синього до червоного. Саме код «червоний» є тим критичним показником, що вимагає масштабних заходів як з боку держави в цілому, так і від кожного відомства сектора безпеки та оборони. І хоча в нашій країні такий принцип на державному рівні поки що не запроваджено, можна з упевненістю стверджувати: два роки тому над Україною нависла «червона» загроза, яка залишається такою й досі. Російська анексія Криму та події на Донбасі не лише зруйнували засади мирного співіснування двох сусідів, а й доказово продемонстрували імперські наміри одного з них. Саме тому на перший план вийшло вдосконалення системи прикордонної безпеки як елемента протидії військовій загрозі. Часу на роздуми не залишалося, потрібно було діяти – швидко й рішуче.

У багатьох країнах світу для оцінки загроз національній безпеці запроваджено «кольорове» кодування – від синього до червоного. Саме код «червоний» є тим критичним показником, що вимагає масштабних заходів як з боку держави в цілому, так і від кожного відомства сектора безпеки та оборони. І хоча в нашій країні такий принцип на державному рівні поки що не запроваджено, можна з упевненістю стверджувати: два роки тому над Україною нависла «червона» загроза, яка залишається такою й досі. Російська анексія Криму та події на Донбасі не лише зруйнували засади мирного співіснування двох сусідів, а й доказово продемонстрували імперські наміри одного з них. Саме тому на перший план вийшло вдосконалення системи прикордонної безпеки як елемента протидії військовій загрозі. Часу на роздуми не залишалося, потрібно було діяти – швидко й рішуче.

– Анатолію Васильовичу, звертаюся до Вас насамперед як до експерта з питань оцінки загроз і ризиків на державному кордоні: чи можна було заздалегідь передбачити і, можливо, упередити ситуацію, що склалася на українсько- російському рубежі 2014 року?

– Відповідно до класичних підходів з оцінки безпекового середовища будь-якої країни світу, зокрема і щодо ідентифікації та прогнозування ситуації, навіть найменші загрози повинні виявлятися заздалегідь. А тим більше масштабного характеру. Але на прикладі України слід враховувати наступне: загроза завжди походить від певного суб’єкта. У нашому випадку проблема полягала в тому, що загроза проявилася з боку країни, від якої її ніхто не очікував і передусім експерти, а тодішнє політичне керівництво країни – скоріше за все ігнорувало. Якщо й були певні розробки, то фактично мало хто міг спрогнозувати, що загроза проявиться саме в такій формі. Що це буде не просто політичний чи економічний тиск на Україну, а військова агресія. Власне, ніхто не очікував, що наш сусід, держава – гарант нашої безпеки згідно з Будапештським меморандумом, діятиме саме таким чином: окупує частину території  та розв’яже гібридну війну.

Думаю, з цього потрібно зробити вис­новки, аби не повторити власні помилки у майбутньому. Мають бути потужні розвідувальні органи, сильні аналітичні структури, які повинні оцінювати ситуацію, вчасно прогнозувати, готувати відповідні рішення  для убезпечення держави.

Що стосується прикордонної безпеки, то наше відомство як правоохоронний орган виконувало завдання, пов’язані насамперед із діяльністю організованих злочинних угруповань, переміщенням через кордон зброї, боєприпасів, наркотичних речовин, незаконною міграцією, торгівлею людьми та іншими правопорушеннями, що в принципі притаманні діяльності будь-якої прикордонної інституції у світі. При цьому і на європейському просторі, і в Україні панувала думка, що загрози військового характеру залишилися в середині минулого століття, і прикордонна структура не повинна акцентувати на них увагу. Хоча з часом, повертаючись до окремих подій, ми розуміємо, що  індикатори  певних процесів з’явилися давно. Як приклад – ситуа­ція на Тузлі. Це, фактично, був відвертий прояв досить недружніх намірів сусідньої держави. На мій погляд,  серйозних висновків з цього зроблено не було. Паралельно згадаймо, як інформаційне середовище відображало Україну. Як нестабільну країну, котра певним чином загрожує Росії. Недвозначні наміри можна було прослідкувати і в заявах російських спікерів  стосовно Криму. Чи могли ми офіційно говорити про ці загрози? Не виключаю, що були певні серйозні попередження по лінії розвідки і аналітичні документи, в  яких прогнозувалися майбутні агресивні дії Росії. Мабуть, на той час їх реалізувати було неможливо, оскільки тодішній діючий президент і політичне керівництво держави відстоювали явно не українські інтереси. Тому це одна з серйозних проблем, котра не дозволила упередити агресивні дії Росії всіма важелями, які має держава, зокрема й міжнародними.

– Як Ви оцінюєте сучасні загрози безпеці України та яких заходів вживає відомство для їх мінімізації в межах своїх повноважень?

– На сьогодні спектр загроз доволі широкий. При цьому слід зазначити, що зміни, котрі відбулися у безпековому середовищі навколо нашої країни, абсолютно не характерні для європейської держави ХХІ століття. Як вже говорилося, нові виклики для України мають насамперед військовий характер і пов’язані з агресивною політикою Російської Федерації. Протягом двох останніх років ми ретельно аналізували ситуацію та зробили  серйозні висновки. Передусім вжито заходів оперативного реагування. У відомстві відбулися структурні зміни. Я маю на увазі створення низки нових підрозділів, які в межах повноважень Держприкордонслужби здатні виконувати завдання із запобігання саме загрозам військового характеру: оперативно-бойових прикордонних комендатур, застав різного типу, зокрема, зенітно-артилерійських, протитанкових тощо. Ми були змушені піти далі – створити прикордонні комендатури швидкого реагування. Ситуація вимагала й серйозних змін і в системі підготовки персоналу – як на  власній базі, так і у закладах Збройних Сил. Ми почали готувати вузькопрофільних спеціалістів. Це мінометники, екіпажі бронетранспортерів, бойових машин, протитанкових і зенітно-ракетних комплексів та інших. Під нові завдання модернізовано систему управління, логістики, запроваджено нові форми та способи оперативно-службової діяльності. З минулого року реалізуємо План інженерно- технічного облаштування українсько-російського кордону. Загалом перед нами було поставлено дуже складні завдання, але ми їх виконуємо. Важливим моментом є те, що Президент і Парламент підтримали наші пропозиції щодо збільшення на 3000 осіб чисельності Служби, що дозволило виконати вищенаведені завдання.

– Як поставилися до змін європейські партнери, з котрими Служба протягом тривалого часу співпрацює з питань реформування?

– У нас були тривалі дискусії, де європейські експерти висловлювали сумніви щодо доцільності таких підходів. Їхня позиція полягала в тому, що бойові завдання має виконувати армія. Але у нас на Сході – інша ситуація. Там де-факто проти нас ведеться неоголошена війна, яка не вписується у «класичні рамки». Тому і спектр завдань щодо захисту держави поширюється не тільки на Збройні Сили а й на Національну гвардію, Національну поліцію, Службу безпеки, Державну прикордонну службу та інші структури сектору безпеки і оборони. І наші колеги, до речі з різних європейських структур, нас розуміють і підтримують.

– Чи можна говорити про особливості характеру загроз і реагування на них на окремих ділянках кордону?

– Це доволі умовний поділ, оскільки ситуа­ція на кордоні дуже динамічна й  постійно змінюється. Проте певні тенденції і справді існують. Сьогодні можна виділити чотири ділянки, де відповідно до загроз ми застосовуємо різні підходи до їх охорони.

Перша – східна. Це ділянка, про особливості якої ми вже говорили. Тут головною залишається  військова загроза. Друга – морська. Це Азов, Чорне море і, зокрема, Кримський перешийок. Їй також притаманні виклики переважно військового характеру, проте тут слід враховувати специфіку морського кордону. Він вимагає додаткового технічного оснащення та посилення системи висвітлення надводної обстановки. Тут особливі форми співпраці з Військово-Морськими Силами та іншими структурами тощо. Наступний сегмент – білоруський. Ми розглядаємо його як ділянку, де ситуація на сьогодні стабільна. Наш основний підхід щодо неї закладено у Стратегії розвитку Служби. Це розвиток співробітництва на всіх рівнях. Четверта ділянка – спільний кордон з державами – членами Європейського Союзу  та Молдовою. Є окремий документ – План організації спільної оперативної охорони державного кордону з державами-членами ЄС та Молдовою, за яким ми наразі пра­цюємо. У ньому закладено чотири базові позиції: спільні патрулювання та прикордонний контроль, співпраця оперативних органів, спільний аналіз загроз і  обмін інформацією. Така взаємодія вже принесла позитивні результати і в майбутньому ми плануємо наші взаємовигідні зв’язки лише розвивати.

– Чи проводиться аналіз тенденцій  зміни характеру загроз?

– На сьогодні немає якоїсь чітко вираженої тенденції щодо прогресування певної загрози. Однак ми постійно моніторимо ситуацію – і по загрозах, які у нас наразі ідентифіковані, і по тих, які можуть виникнути в майбутньому. Моніторинг здійснюється щодня, далі йде тижнева оцінка, потім один раз на місяць – і, нарешті, річний аналіз. Крім цього, ми працюємо по окремих важливих темах, а також по окремих ситуаціях, які можуть бути індикатором появи якоїсь нової тенденції  чи навіть загрози. Зараз запровадили і вже погодили з колегами систему аналізу нетипових випадків. Кожен із них ми детально розбираємо, оскільки він може бути ознакою певного процесу у майбутньому.

– Як оцінюється сьогодні можлива загроза з боку Придністров’я?

– Ми виходимо насамперед з того, що Придністров’я є територією Молдови. Водночас оцінюємо потенційні ризики, насамперед       пов’язані з імовірною спробою

Росії дестабілізувати ситуацію в цьому регіоні як це було зроблено на сході нашої держави. У зв’язку з цим є деякі відмінності в облаш­туванні та охороні цієї ділянки. Зокрема, майже рік вона посилена підрозділами Національної гвардії, з якими ми на сьогодні спільно виконуємо завдання. Крім цього, ми приділяємо особливу увагу її інженерно- технічному облаштуванню. Є ще одна суттєва проблема: ми не можемо співпрацювати з прикордонниками невизнаної республіки, тому що вони не є представниками офіційної влади Молдови. Тому тут ми фактично повинні покладатися на власні сили та засоби. Загалом на сьогодні обстановка на цій ділянці стабільна. Критичних ситуацій не виникає, однак  до цього сегменту ми ставимося дуже серйозно.

– Анатолію Васильовичу, прикордонне відомство одним із перших у країні запровадило систему аналізу ризиків і кримінального аналізу. Наскільки ефективно, на Вашу думку, вона працює?

– Основне завдання наших фахівців – забезпечення аналітичної підтримки прикордонних підрозділів. Насамперед, це профілювання ризиків, яке полягає у розпізнанні за певними індикаторами осіб, причетних до тероризму та інших видів протиправної діяльності. Сьогодні акцент зроблено саме на виявленні учасників незаконних збройних формувань, торговців зброєю, боєприпасами, вибухівкою, осіб причетних до контрабанди наркотичних речовин тощо. Є відповідні профілі, за якими наші співробітники виявляють валюту та інші матеріальні цінності, незаконний потік яких через лінію розмежування останнім часом значно зріс. Нещодавно ми розробили новий профіль, який допомагає виявляти іноземців, котрі незаконно в’їжджають на тимчасово окуповану територію України АР Крим. До речі, саме його Агенція Фронтекс визнала кращим профілем минулого року. Хочу підкреслити, що іноземцям, зокрема й громадянам Російської Федерації, які через закриті пункти пропуску, Керченську переправу, морським або авіаційним шляхом незаконно прибувають на окупований півострів, слід пам’ятати, що рано чи пізно це правопорушення буде виявлено. І нехай для них не стане несподіванкою заборона в’їзду в Україну або виникнення проблем для закордонних поїздок в інші країни. Можливо, ми не знайдемо усіх, однак кожен іноземець має усвідомлювати: порядок в’їзду на територію Криму визначено законодавством України і це визнано усім світом. Якщо хтось його ігнорує, повинен бути готовим нести відповідальність. До речі, нинішнього року ми запровадили кольорове кодування індикаторів загроз. До прикладу, найвищий рівень – червоний, який передбачає проведення додаткових контрольних процедур стосовно особи чи транспортного засобу.

– Чи взаємодіє Служба з питань протидії загрозам із прикордонними відомствами інших країн?

– Сьогодні ми співпрацюємо з прикордонними структурами багатьох країн, крім, звичайно Російської Федерації. З початком агресії в Криму будь-яку взаємодію з нею було припинено. З іншими – я маю на увазі не лише суміжні держави – налагоджено ефективну співпрацю. До прикладу, нещодавно з польськими, словацькими і угорськими колегами ми провели спільний аналіз загроз у сфері протидії незаконній міграції. Є в нас і відповідні домовленості з Федеральною поліцією Німеччини та Білоруссю. На періодичній основі ми співпрацюємо з Агентством Фронтекс, спільно з яким   щороку видаємо спеціальний документ під назвою «Аналіз загроз на східному кордоні Європейського Союзу». У ньому дається оцінка нинішніх загроз: їх масштаби, характер,  форми та способи протиправної діяльності. Зі свого боку Служба забезпечує відкритість і прозорість – і це високо  цінують  наші партнери. Одним із головних завдань на нинішній рік ми визначили підвищення ефективності співпраці. Головний підхід такий: є загроза – давайте її колегіально оцінювати, визначати ефективні способи протидії тапрацювати разом задля спільної безпеки.

Популярні розділи та сервіси