«Інтелектуальний кордон» – адекватна відповідь сучасним викликам

НАЗАД
11 листопада 2016 13:20

Гострий зір, сталеві м’язи й миттєва реакція у поєднанні із сучасними технологіями – це те, чого вимагає нинішня геополітична ситуація від охоронців державних рубежів України. Діяти потрібно на упередження, адже ставки у протистоянні зі злочинним світом і російським агресором надто високі. Про те, які «ноу-хау» застосовують сьогодні у службі «зелені кашкети», які інновації планується запровадити у майбутньому та що насправді означає термін «інтелектуальний кордон», ми попросили розповісти ­директора Департаменту охорони державного кордону Адміністрації Держприкордонслужби України генерал-майора Анатолія Махнюка.

Гострий зір, сталеві м’язи й миттєва реакція у поєднанні із сучасними технологіями – це те, чого вимагає нинішня геополітична ситуація від охоронців державних рубежів України. Діяти потрібно на упередження, адже ставки у протистоянні зі злочинним світом і російським агресором надто високі. Про те, які «ноу-хау» застосовують сьогодні у службі «зелені кашкети», які інновації планується запровадити у майбутньому та що насправді означає термін «інтелектуальний кордон», ми попросили розповісти ­директора Департаменту охорони державного кордону Адміністрації Держприкордонслужби України генерал-майора Анатолія Махнюка.

 

 

– Анатолію Васильовичу, термін «інтелектуальний кордон» у суспільстві, як правило, асоціюється з проектом «Європейський вал», що запроваджується сьогодні на українсько-російському рубежі. Це відповідає дійсності?

– Не зовсім, адже російський сегмент, який зараз модернізується, – лише один із напрямків нашої роботи. Серйозні зміни відбуваються й на інших ділянках.  Взагалі-то термін «інтелектуальний кордон» не новий. Сьогодні у світі існує декілька інтерпретацій: зокрема, його ще називають «розумним кордоном». У нашому контексті мова йде, насамперед, про застосування  прикордонниками новітніх технологій та технічних засобів. Це необхідно для того, аби,  по-перше, економити ресурси і, по-друге, ефективно охороняти наші рубежі з урахуванням сучасних загроз.

Не є секретом, що злочинний світ використовує технічні новинки вже давно і доволі активно. Пригадайте, наприклад, нещодавнє затримання  на українсько-румунському кордоні, де для переміщення контрабанди одночасно було задіяно три квадрокоптери. Є випадки прослуховування ефіру, збирання інформації та застосування різноманітних методів впливу на правоохоронні структури –
зокрема, й на наше відомство. Реагувати на це потрібно відповідним чином. Тому «інте­лектуальний кордон» – не якесь модне словосполучення. Я б сказав, це –  адекватна відповідь на сучасні виклики. Головні засади викладені у нашому відомчому документі, який має назву «Концепція інтегрованого управління кордонами». Вона базується на принципах, які застосовуються в Європейському Союзі, але з урахуванням української специфіки – військових загроз на сході та півдні країни.

– Які ділянки, на Ваш погляд, вже сьогодні можна переконливо назвати «інтелектуальним кордоном»?

– Нам не соромно за будь-яку ділянку. Відомство робить усе для того, аби кордон був надійно захищений. Утім, будемо реалістами. Для того, щоб мати «інтелектуальний кордон», – а це відповідне технічне оснащення, належна прикордонна інфраструктура, необхідна кількість мобільних підрозділів, стаціонарних засобів дистанційного контролю, безпілотних літальних комплексів тощо – потрібні серйозні ресурси.  І, звичайно, час. Це не робиться за один день.

– Повернемося до «Європейського валу». Чому, на Вашу думку, стосовно нього так багато дискусій та критики?

– Потрібно враховувати, що ми фактично вперше за всю історію незалежності України системно підійшли до створення прикордонної інфраструктури на сході держави – і, природно, це не всім подобається. У пресі часто піднімаються питання стосовно облаштування українсько-російської ділянки. На мій погляд, представники різних структур та ЗМІ ще на старті проекту неправильно зрозуміли, що там насправді відбувається. Можливо, й ми зі свого боку були недостатньо переконливими у своїх месиджах. Адже мова йде не про оборонний рубіж, а про інженерне облаштування цього сегменту. Зрозуміло, що озброєного агресора жодна стіна не зупинить.

Сьогодні 230 кілометрів ділянки рубежу у Харківській та Сумській областях вже повністю обладнано. Журналісти можуть поїхати і подивитися. Нам важливо не просто показати, що вже зроблено, а продемонструвати: таким має бути весь українсько-російський кордон. Тут ми створюємо комплекс інженерно-технічних споруд, який включає в себе ряд елементів –  починаючи від відповідних перешкод  і закінчуючи засобами дистанційного контролю, спостереження й комунікації, які забезпечують передачу інформації в режимі он-лайн до наших центрів управління. Не забувайте, що потрібна ще й відповідна інфраструктура, яка забезпечує мобільність підрозділів, – насамперед, дороги. Їх будівництво – дуже недешева справа, але без цього не обійтися. Ще одне важливе завдання – створення нових підрозділів, тому що існуючі – віддалені від кордону, а ділянки їх відповідальності надто великі. Ці проблеми ми зараз комплексно вирішуємо.  

– Кордон з Росією не демарковано. Чи не виникне у майбутньому суперечок щодо територіальної належності збудованої інфраструктури?

– Даний аспект ми, безумовно, враховуємо. Тому проводимо заходи для точного визначення місця проходження кордону. Думаю, проблем з російською стороною не буде.  Є окремі ділянки, належність яких буде вирішуватися вже в процесі демаркації. Це там, де кордон проходить через населенні пункти, є певні комунікації: дороги чи  залізничні шляхи.

– Чи враховуються під час будівництва системи загрози військового характеру?

– Так, ми пам’ятаємо досвід 2014-го року. Це гіркий досвід, тому в пунктах дислокації наших підрозділів і місцях несення служби передбачено будівництво необхідних фортифікацій та опорних пунктів. Якщо у нас, наприклад, є спостережна вежа, то, безумовно, біля неї повинні бути захисні споруди, щоб у разі загострення ситуації прикордонний наряд був захищеним і міг виконувати завдання. Життя та здоров’я особового складу потрібно берегти – і ми це розуміємо.

– Як планується вдосконалювати систему охорони кордону на західних ділянках? 

– Що стосується західного кордону, то тут ми, насамперед, бачимо потребу в дистанційних засобах контролю. Це дуже ефективна технологія, що підтверджує досвід наших зарубіжних колег. Зокрема, словаки встановлюють камери спостереження вздовж усієї лінії рубежу – і це дозволяє їм цілодобово бачити всю картину «зеленого» кордону. Схожу систему мають і румунські прикордонники на  Дунаї. Ми також плануємо запровадження подібних технологій, якщо будуть відповідні ресурси або вдасться реалізувати проекти міжнародної допомоги.

– Кордон із самопроголошеним Придністров’ям має якісь відмінності в організації охорони?

– Безумовно, ми враховуємо певні ризики на цьому сегменті. Тут є інженерні споруди, розроблено відповідні плани взаємодії з іншими правоохоронними органами, зокрема й із підрозділами Національної гвардії.  Фактично ми вже більше року там разом з ними несемо службу та проводимо спільні дії. Я б сказав, що це певні превентивні заходи запобігання імовірним загрозам. На сьогодні ситуа­ція на цій ділянці контрольована. Ми володіємо обстановкою і підтримуємо належний рівень охорони.

– Чи використовуються там сучасні технічні засоби?

– Ще до початку військової агресії Росії на цій ділянці було реалізовано проект міжнародної технічної допомоги із запровадження системи оптико-електронного спостереження. Це якраз елемент дистанційного контролю, що дозволяє  нам  звідси, з Центру управління службою,  спостерігати за ситуацією на окремих відрізках.

– Які нові технології запроваджуються або плануються до запровадження у пунктах пропуску?

– Застосовуючи термін «інтегроване управління кордоном», ми, звичайно,  говоримо не тільки про «зелений» кордон, а й про пункти пропуску.  Хочу поінформувати, що сьогодні відповідно до розпорядження Прем’єр-міністра України спільно з Фіскальною службою ми опрацьовуємо нові підходи до розвитку системи пропуску осіб і транспортних засобів через державний кордон. Тестування проходитиме у «Нових Яриловичах» та «Краківці» – великих перепускних пунктах на кордоні з Білоруссю та Польщею.

По-перше, ми плануємо зони прикордонного і митного контролю розташувати в одному місці. Це дозволить подорожуючим робити одну зупинку замість двох. По-друге, перевірка буде здійснюватися без виходу з транспортних засобів. Ми об’єднаємо дві кабіни: автоматизовані робочі місця співробітників обох структур будуть розташовані поруч. Технічні рішення вже знайдено і завершується створення програмного забезпечення, яке дозволятиме на рівні пункту пропуску в режимі он-лайн обмінюватися інформацією. Наприклад, раніше ми вносили дані про водія та транспортний засіб і митники також. Тепер цього не буде. Очікуємо, що дана технологія дозволить суттєво спростити прикордонну та митну процедури і пришвидшити оформлення.

– Коли стартує проект?

–У «Нових Яриловичах» дані технології ми запровадимо для тестування вже цього місяця. Наступним буде «Краковець». Побачимо переваги та недоліки. Оскільки такі нововведення потребують значних ресурсів, розробимо відповідний графік, щоб усе відбувалося поетапно. Поступово за такою схемою працюватимуть й інші пункти пропуску. Це європейський підхід, і гадаю, наші громадяни та іноземці це оцінять. Безумовно, підходи будуть різними по окремих ділянках. Зокрема, на українсько-російському кордоні з урахуванням ризиків будуть інші технології.

Додам, що у нас серйозні задуми і стосовно переходу від паперового до електронного контрольного талону. Також маємо інновації, які плануємо застосувати стосовно перевірки осіб, котрі прямують автобусами. Також є нові розробки щодо контролю вантажних транспортних засобів.

– Які нові підходи запроваджуються в охороні морських рубежів?

– Охорона морської ділянки також передбачає інтегрований підхід. І сьогодні  ми розвиваємо три його головні компоненти: береговий, морський і повітряний. Наразі ми дуже активно працюємо по Азовському морю, адже це найбільш загрозливий напрямок. Нинішнього року завершується будівництво першої стометрової вежі, оснащеної всіма засобами спостереження: радіолокаційним, тепловізійним та відео. Це забезпечить цілодобовий всепогодний моніторинг, який передбачає своєчасне виявлення цілей різного типу – малих, середніх та великих – і передачу інформації на пункти управління. У найближчій перспективі плануємо побудувати ще декілька таких веж. Кошти на це потрібні значні, але це дозволить нам фактично повністю «закрити» Азов і, відповідно, змінити систему охорони цієї ділянки. Зокрема, в районах, наближених до зони АТО, прикордонники виконуватимуть завдання, що передбачають, зокрема, й участь у протидесантній обороні.

– Товаришу генерал, розкажіть, будь ласка, про морську ділянку, яка межує з Кримом?

– Окремо варто сказати про Сиваш. Адмінмежа з тимчасово окупованим півостровом проходить по Сивашській затоці і затоках, які межують з перешийком. Це мілководдя. Тому ми тут наразі застосовуємо катери на повітряній подушці. І одним із наших першочергових завдань є заміна їх на нові й більш сучасні. Також плануємо встановити вежі, щоб вести цілодобове спостереження. Ну і, безумовно,  – прикриття сухопутних ділянок. Наразі службу тут організовано фактично як у районі проведення АТО, тому що окупаційні війська маневрують у цьому районі практично щодня. Буває, що ми фіксуємо за день до десяти прольотів російських гелікоптерів уздовж адмінмежі, активно застосовуються безпілотники, роз­відувальні комплекси тощо. 

– Чорне море є спільним для шести країн, три з яких – члени НАТО. Відповідно безпека цього регіону – об’єкт посиленої уваги світового співтовариства. Як прикордонне відомство виконує тут свої завдання із захисту економзони та територіального моря?

– Що стосується акваторії Чорного моря, ми наразі тісно співпрацюємо з американськими колегами. Є відповідний проект, який передбачає модернізацію наших постів технічного спостереження. Це нові радіолокаційні станції, засоби тепловізійного та відеоспостереження, а також обробки інформації. Проектом також передбачено встановлення спостережних веж та обладнання їх відповідними засобами. Завдяки модернізації інформація надходитиме у Центр управління службою – територіальний  чи регіональний – і, відповідно, замикатиметься в єдину систему. Ми також маємо спільний проект з ВМС України, що передбачає інтеграцію двох наших систем спостереження та контролю за обстановкою у Чорному морі в одну спільну. У нас різні завдання, які не дублюють одне одного. Вже є відповідні домовленості та спільні накази, створено робочу групу.  Сподіваємося, що цей проект якомога швидше перейде від етапу планування до практичної реалізації.

– Чи є якісь зрушення у вирішенні питань оновлення корабельно-катерного складу?

– Сьогодні на озброєнні відомства є кораблі і катери, які необхідно модернізувати, а деякі замінити на нові. Це досить складне завдання, оскільки воно потребує серйозних капіталовкладень. Держприкордонслужбу внесено до Програми розвитку озброєння і техніки Збройних Сил України, якою передбачено ресурси на модернізацію нашого флоту. Також ми сподіваємося на допомогу в оновленні корабельно-катерного складу від наших зарубіжних колег. Наразі на заводі «Ленінська кузня» завершено будівництво нового катера, який передано на озброєння Маріупольському загону Морської охорони. За свідченням експертів, це дуже хороша техніка. За необхідності, на катері може бути встановлено броньовий захист, який додається в комплекті. Під час випробувань на Дніпрі на ньому «видали»  38 з половиною вузлів – це приблизно 70 кілометрів на годину.

– У багатьох країнах правоохоронні структури мають спеціальні підрозділи, покликані швидко й ефективно протидіяти злочинцям. Для нас це також дуже актуально. Як проходить підготовка прикордонних спецпризначенців та формування відповідних підрозділів?

– Упродовж останніх двох років ми активно розбудовуємо вертикаль підрозділів спеціального призначення. Насамперед, це наш мобільний загін, дислокований у Києві. Нещодавно завершився тривалий спецкурс, який проводили американські експерти прикордонного патруля БОРТАК і фактично увесь особовий склад підрозділу пройшов дуже серйозну спеціальну підготовку. До речі, цей курс було побудовано так, що кожен із наших військовослужбовців міг у будь-який час заявити, що він виходить з програми. Адже навантаження – і фізичні, і психологічні – були дуже високими.

– Хтось відмовився?

– Усі без винятку завершили курс та отримали відповідні сертифікати. Сьогодні це правоохоронці, які  мають хорошу підготовку для виконання особливих завдань. Вони добре оснащені та фактично не поступаються у професіоналізмі своїм зарубіжним колегам. Наразі частина нашого підрозділу починає підготовку спеціальних дій на воді – це ще один щабель у підвищенні кваліфікації. Таким чином, ми йдемо до того, щоби мати підрозділ, готовий виконати будь-яке завдання, навіть найскладніше.

– Минулого тижня у міжнародному аеропорту «Бориспіль» відбулися спільні навчання спецпідрозділів Держ­прикордонслужби та Національної поліції. У чому їх особливість?

– Це були перші навчання з проведення спільної операції із затримання транскордонних злочинців. У них брали участь спецпідрозділи КОРД і ДОЗОР, які пройшли двотижневу підготовку за участю американських спеціалістів із підрозділу FAST. Операція відбулася  2 листопада у терміналі «F». Ми самі розробляли її план, схеми проникнення у приміщення та охорони території. Учасники не знали наперед сценарію. Була навчальна обстановка і завдання – затримати правопорушників. Крім цього, спецпризначенці звільняли заручників, виявляли вибухові пристрої та інші предмети. Наступного дня для всіх зацікавлених відбулася презентація окремих елементів цієї спецоперації,  оскільки  показати її повністю від початку до кінця неможливо. Є певні речі, які ми не можемо оприлюднювати.

– Є у відомстві й інші спецпідрозділи. Які завдання ставляться перед ними?

– Наприклад, відділи «С», які є в кожному регіональному управлінні. Частково ми вже провели підготовку їхніх фахівців на базі одного з армійських спецпідрозділів. Це були навчання штурмових груп.

Крім цього, у нас кожен загін має мобільну заставу, здатну оперативно реагувати на зміни обстановки та посилювати ділянку. Це дозволяє нам збільшити глибину охорони і діяти автономно. Наприклад, коли ми надсилаємо у певний сектор одразу 10–15 мобільних груп на автомобілях, вони працюють в абсолютно автономному режимі. Бійці мобільних застав можуть бути сформовані у розвідувально-пошукові групи. Тут важливий елемент раптовості, який дуже неприємний для правопорушників.

– Анатолію Васильовичу, чи використовуються мобільні підрозділи для посилення східної ділянки кордону та лінії розмежування  у зоні проведення АТО?

– Основне спрямування діяльності мобільних підрозділів  – правоохоронне. Безумовно, у разі загострення обстановки вони можуть і будуть застосовані для посилення східної ділянки, але головне їх призначення – протидія правопорушенням:   кримінальним та адміністративним. Що стосується виконання бойових завдань, то це компетенція прикордонних комендатур швидкого реагування. Три з них вже розгорнуто, плануємо створити ще дві. Це зовсім інша структура та інше озброєння. Наші ПКШР мають важку зброю, в тому числі й протитанкову та артилерійську. 

– І останнє запитання. Як відомо, дуже ефективним у роботі правоохоронних та військових органів є використання БПЛА. Які безпілотники є сьогодні на озброєнні Служби?

– Безпілотні літальні апарати, які ми використовуємо, переважно отримано від волонтерів та в рамках міжнародної технічної допомоги. Звичайно, вони допомагають, однак за багатьма параметрами не відповідають нашим потребам. Наразі ми хочемо, щоб у нас кожен мобільний підрозділ мав на своєму озброєнні хоча б один мобільний комплекс безпілотників. Він включатиме щонайменше два БПЛА і базову станцію для керування. Сподіваюся, до кінця року нам вдасться закупити за державні кошти п’ять таких комплексів. Відповідні процедури вже на стадії завершення. Зараз ми організовуємо підготовку персоналу для їх застосування на базі нашого навчального центру в Оршанці. І це, я скажу, буде суттєве посилення охорони кордону. 

Популярні розділи та сервіси