На жаль, після анексії Криму Росією Україна втратила контроль не лише над цим благодатним півостровом, але й значною частиною Чорного моря і Керченською протокою. Градус напруги у вітчизняних морських акваторіях, як, власне, і на східних та південних кордонах нашої держави, зашкалює. Про те, як нині несуть службу морські охоронці рубежу ми спілкувалися з командиром Одеського загону Морської охорони капітаном 1 рангу Дмитром Дуковим.

На жаль, після анексії Криму Росією Україна втратила контроль не лише над цим благодатним півостровом, але й значною частиною Чорного моря і Керченською протокою. Градус напруги у вітчизняних морських акваторіях, як, власне, і на східних та південних кордонах нашої держави, зашкалює. Про те, як нині несуть службу морські охоронці рубежу ми спілкувалися з командиром Одеського загону Морської охорони капітаном 1 рангу Дмитром Дуковим.

 

– Дмитре Федоровичу, ситуація, яка нині склалася у нашій державі, вивела на перший план питання територіальної оборони. Наскільки нині кораблі та катери Одеського ЗМО готові до відбиття можливої збройної агресії?

– Загін приведений у бойову готовність «Повна» і зараз здійснює охорону державного кордону за посиленим варіантом. Це, передусім, означає, що значно більша кількість кораблів і катерів одночасно перебуває на службі. Зокрема, на межі територіального моря та Виключної економзони постійно знаходиться корабельно-катерна тактична група, яка здійснює прикриття портів Одеси, Скадовська, Очакова, Южного та Іллічівська. Крім того, в усіх перелічених портах розставлені катери нашого загону, а в Кароліно-Бугазі та в гирлі Дунаю розміщено корабельно-катерні групи. З пальним жодних проблем немає, отож у будь-який час увесь корабельно-катерний склад може одночасно вийти у море. Для цього на всіх бойових одиницях є необхідний запас провізії та води.

Крім того, зараз ми значно інтенсивніше проводимо заходи з удосконалення готовності корабельно-катерного складу та персоналу загону до виконання різного роду завдань. Зокрема, створено ремонтні групи, які постійно займаються планово­попереджувальним ремонтом механізмів. Надзвичайно велику увагу приділено підвищенню професійної майстерності екіпажів. Протягом останніх двох місяців усі кораблі та катери загону провели навчальні стрільби, в результаті чого більшість отримала оцінку «добре».

Також варто зазначити суттєве кадрове та технічне посилення Одеського загону Морської охорони. По­перше, 2 березня із АР Крим до нас прийшли 12 одиниць корабельно-катерної техніки. Усі вони увійшли до складу загону. По­друге, введені до строю 4 кораблі проекту «Шмель», які знаходилися на довгостроковому зберіганні. Зараз на них укомплектовані екіпажі й кораблі несуть службу з охорони кордону. По­третє, під час мобілізаційних заходів до нас для проходження служби прибуло близько півтори сотні військовозобов’язаних, які пройшли відповідну підготовку, злагодження в екіпажах і вже стали повноправними членами нашого колективу.

Давня корабельна приказка гласить: «І на морі порох має бути сухим». Тому Одеський ЗМО тримає свій порох сухим і цілком готовий до відбиття можливої збройної агресії.

 

– А як щодо виконання основних функцій: охорони територіального моря та захисту інтересів держави у Виключній (морській) економічній зоні України?

– Безперечно, ці завдання ми також виконуємо у пов­ному обсязі. Загін продовжує нести службу і відслідковувати обстановку. Окрім того, що у морі постійно знаходяться наші кораблі та катери, кілька разів на тиждень «Даймонди» Одеської авіаційної ескадрильї здійснюють патрулювання по межі територіального моря й економзони. Інформація про всі виявлені судна передається на центр управління службою Південного РУ ДПСУ, який координує подальші дії із затримання порушників. Причому технічне оснащення авіації дозволяє як зафіксувати сам факт протиправних дій, так і ідентифікувати плавзасіб, а відповідно – й місце виходу в море. Тобто, навіть якщо зловмисники спробують одразу ж покинути район лову і взяти курс на причал базування, там на них вже чекатиме прикордонний наряд.

Наприклад, кілька тижнів тому в 15 милях від берега літаком виявлено човен, що займався промислом у порушення вимог чинного законодавства. Екіпаж літака навів на нього наш катер. Плавзасіб було затримано й супроводжено до місця базування, на рибалок складено протоколи за порушення державного кордону та прикордонного режиму. А рибоохорона, у свою чергу, притягла їх до відповідальності за порушення правил промислу.

Загалом браконьєрів в українських водах нині практично немає. Переважно в усіх затриманих нами порушників були відповідні дозволи та квоти на здійснення рибного промислу. Тобто, юридично вони не є браконьєрами. Інша справа, як вони займалися виловом риби і в яких обсягах. Схема наступна. Під виглядом виходу у прибережну зону, для чого дозвіл прикордонників зараз не потрібний, зловмисники висуваються аж за 15 чи навіть 50 миль від берега. А це вже – пряме порушення законодавства з прикордонних питань. За допомогою авіації таких горе-рибалок ми виявляємо, затримуємо і притягує­мо до відповідальності.

Що стосується іноземних браконьєрів, то тут ситуація дещо інша. Вони намагаються здійснювати незаконний промисел на так званому зламі глибин. Там і риби значно більше, і до зовнішньої межі нашої економзони рукою подати. Тобто, у випадку викриття злочину вони можуть досить швидко залишити межі нашої В(М)ЕЗ. У такому разі ми передаємо інформацію про порушників лінією Форуму Чорноморського співробітництва, і тоді вже наші зарубіжні партнери займаються затриманням і притягненням до відповідальності порушників.

 

– Чи дозволяє сучасний рівень технічного оснащення корабельно-катерного складу Одеського ЗМО ефективно боротися з порушниками законодавства та якісно виконувати завдання територіальної оборони?

– Не секрет, що всі наші кораблі та добра половина катерного складу спущені на воду ще за часів СРСР. Вони вислужили встановлені терміни, але все ще в строю та інтенсивно використовуються у службі. Звичайно, є моменти, коли необхідно проводити регламентні роботи, або ж поточний ремонт плавзасобів. Кожна техніка має свій ресурс. Проте нині увесь наявний корабельно-катерний склад загону завдяки самовідданій роботі наших механіків готовий за командою у будь-який час вийти в море і виконувати поставлені перед ним завдання.

Протягом останніх років у багатьох аспектах морська техніка зробила суттєвий поступ уперед. Відтак ми відчуваємо потребу в оновленні засобів зв’язку (передусім космічного), навігаційного обладнання та приладів радіолокаційного спостереження. Зокрема, у сучасних порушників зараз є станції, які працюють на більші відстані і є точнішими в обробці та видачі інформації, необхідної для прийняття рішення командиром корабля. Крім того, на одному з кораблів у нас немає сучасного катера для реагування на зміни в обстановці, зокрема для висадки оглядової групи на судна­порушники. А для нашого спеціального підрозділу бажано мати в розпорядженні водолазні костюми сухого типу та дихальні апарати замкненого циклу.

 

– Дмитре Федоровичу, як Ви вже зазначали, штат загону поповнився новобранцями. Яка категорія людей була призвана, чи мають вони хоча б якесь розуміння морської справи і наскільки новачки зараз готові до виконання поставлених завдань?

– Насамперед хотів би зазначити, що це абсолютно новий аспект діяльності як для мене особисто, так і для загону в цілому. За мою доволі тривалу військову службу це вперше, коли на практиці виконуються завдання з прийому військовозобов’язаних запасу, введення їх до строю, підготовка і використання у службі. Тому це дуже важливий досвід.

Нам потрібні були, у першу чергу, морські фахівці, яких не так вже й багато в нашій країні. Тому в Одеському ЗМО процес набору новобранців проходив із деякими труднощами. Проте більшість із тих, кого ми взяли, мають практику на флоті.

До речі, категорії громадян досить різноманітні. Так, у нас наразі служить генеральний директор української філії міжнародної крюінгової компанії. Це – самодостатня, соціально влаштована та матеріально забезпечена людина. На моє запитання: «Навіщо йому це потрібно і чи немає в нього хвилювання за діяльність фірми?», – той відповів, що захищати Вітчизну – це обов’язок кожного чоловіка, а водночас це ще й престиж для його організації. І таких прикладів у нас достатньо. Причому, мобілізовані доволі часто виходять із пропозиціями щодо надання силами свого бізнесу чи власними заощадженнями допомоги кораблю чи катеру, де зараз проходять службу.

Щойно повернувся в базу корабель, який 7 діб був у морі. У складі його екіпажу – 7 нещодавно мобілізованих. Усі вони чудово виконали покладені завдання. Звичайно, перший день–два вони були лише дублерами на своїх бойових постах. А останніми днями вже виконували завдання самостійно. І це, на мій погляд, засвідчує, що вони вже стали повноцінними членами нашої великої морської прикордонної родини.

 

– До речі, щодо сімей. Як в Одесі прийняли родини охоронців рубежу, змушених покинути окупований Росією Крим?

– До Одеського ЗМО прибуло служити 75 військовослужбовців із Севастопольського та Ялтинського ЗМО. Усіх їх було призначено на рівнозначні, а то й вищі посади. Людям надавався вибір місця подальшого проходження служби. Скажімо, якщо хтось із кримчан висловлював бажання служити в інших населених пунктах, де базуються наші кораблі й катери, керівництво загону максимально йшло їм назустріч. Звичайно, при формуванні екіпажів ми врахували те, що в зоні нашої відповідальності акваторія Чорного моря та донний рельєф мають свою специфіку. Тому екіпажі зараз змішані.

Крім того, ми домовилися з заводом «Одескабель» і це підприємство виділило транспорт для перевезення особистих речей прикордонників за маршрутом «Севастополь – Одеса – Ізмаїл». Тож усі, хто бажав, мали можливість забрати з окупованого півострова своє майно.

Ми поставили кримське поповнення на квартирну чергу, що дає їм можливість оформити документи на піднаймання житла. 10 сімей нині проживають у санаторії «Аркадія», де їм створено усі належні умови. Також ми зараз працюємо над тим, аби відремонтувати старе приміщення, яке вже не планували використовувати у службових цілях. Там є можливість зробити гуртожиток для контрактників на 6 кімнат.

Звичайно, варто розуміти, як зараз цим людям важко. У кожного з них було своє планомірне життя, якісь задуми та перспективи. Всі облаштовували свої помешкання, мали товаришів і друзів. І в один момент це все змінилося. Потрібно адаптуватися на новому місці, починати все буквально з нуля. Це спричинило масу проблем сімейного характеру. Ми маємо навіть випадки, коли родини розпалися. Ви уявляєте який емоційно­психологічний стан у цих військовослужбовців? І це все на тлі надзвичайно напруженої ситуації в державі. Але, з іншого боку, з такими насиченими службовими буднями, як нині, можливо, й легше пережити усі ці негаразди.