телефон довiри - 0 800 218 808
Україна, м. Київ, 01601, вул. Володимирська, 26
A-
A
A+
Українська
17/05/15 - 10:40

Це місце у розташуванні оперативно-бойової прикордонної комендатури «Великі Мости–2» Західного регіонального управління її персонал знає добре. Як і господаря столика із майже раритетною швейною машинкою. Коли вона не працює, то відвідувачі вже знають: майстер на службі, по-іншому не буває.

Це місце у розташуванні оперативно-бойової прикордонної комендатури «Великі Мости–2» Західного регіонального управління її персонал знає добре. Як і господаря столика із майже раритетною швейною машинкою. Коли вона не працює, то відвідувачі вже знають: майстер на службі, по-іншому не буває.

 

Як тільки сержант 1-ої застави Володимир Кашалаба повертається із чергування на блокпосту, відразу отримує перші замовлення: комусь бронежилет полагодити, іншому бушлат зашити, хтось просить укоротити штани – і так у майстра проходить увесь вільний від служби час.

– Я не з тих, хто може годинами сидіти перед екраном телевізора – це не моє, – коротко каже про себе Володимир Павлович.

Познайомившись ближче, мені стає зрозумілим його життєве кредо. Мобілізований прикордонник родом із села Велика Вільшаниця, що на Львівщині. Змалечку Володимир привчався до того, що своїми руками, коли не лінитися, можна зробити багато корисних справ. Тож іще школярем він уже разом із дорослими допомагав будувати батьківську хату. Згодом відслужив строкову у піхотному полку і повернувся до рідного дому.

Час у сільських хліборобських турботах минав швидко і Володимир Павлович навіть і гадки не мав, що військовий вишкіл, отриманий ним замолоду, стане йому в нагоді, коли у зрілому віці доведеться стати у лави захисників своєї Вітчизни.

Організатор­технолог сільськогосподарської продукції за фахом, люблячий батько трьох синів, він, як і належить справжньому патріоту, не вагаючись взяв до рук зброю і поповнив лави Державної прикордонної служби.

– Не розумію я тих, хто чинить по-­іншому? Виготовляють довідки по опікунству, знаю таких і в нашому селі, – каже мобілізований на службу сержант Кашалаба. – Коли повернуся додому, таким руки не подам, – констатує він.

Вдома у Володимира Павловича у рідному селі досить немале господарство: є сад і город, які теж потребують його, нелякливих до праці рук. У своїй хаті він сам змайстрував піч, хоча досвіду такого не мав. Був у житті в нього й випадок, коли довелося своєму сину після глибокого порізу зашивати руку, щоб той не втратив багато крові. Наступного дня досвідчений хірург, не приховуючи свого подиву, високо оцінив надану ним медичну допомогу. Щодо кравецької справи, то і тут Володимир Павлович швидко опанував новий для себе фах. Спершу спостерігав за роботою майстра, який лагодив взуття, а згодом вже і сам відкрив власну майстерню.

– З того часу, – усміхаючись розповідає він, – роботи кожного дня лише додавалося, а постійних вдячних клієнтів ставало все більше.

Стосовно труднощів у військовій справі, то сержанта Кашалабу побутовими негараздами не злякаєш. У своєму житті доводилося не один раз переживати всілякі проблеми далеко від рідної домівки. А щодо швейної машинки, якою він у вільний від служби час лагодить однострій прикордонників, то її дбайливий господар знайшов кілька років тому як викинуту кимось непотрібну річ. Він її відремонтував і тепер, ніби віддячуючи, вона справно служить своєму новому господарю.

За кілька місяців призваний у лави прикордонників селянин має демобілізуватися із військ. Та своїми добрими справами серед персоналу «зелених кашкетів» залишить гарний слід. Ось такий він – зовні простий, скромний, але водночас рішучий і впевнений сержант Володимир Кашалаба.

* При використанні матеріалу гіперпосилання на цю сторінку обов'язкове

+ Розгорнути меню