телефон довiри - 1598
Україна, м. Київ, 01601, вул. Володимирська, 26
A-
A
A+
Українська
15/07/15 - 10:56

Бойові дії на Донбасі згуртували та змусили стати пліч-о-пліч на захист Батьківщини представників різних соціальних груп. На мобільній заставі «Дергачі» Харківського загону проходить службу сержант Олександр Мамалуй. Він – один з легендарних «кіборгів», які протягом багатьох місяців героїчно утримували під жорстоким натиском противника Донецький аеропорт. Проте мало хто знає, що у довоєнному житті інспектор прикордонної служби працював суддею Господарського суду Харківської області та має ступінь кандидата юридичних наук.

 

Бойові дії на Донбасі згуртували та змусили стати пліч-о-пліч на захист Батьківщини представників різних соціальних груп. На мобільній заставі «Дергачі» Харківського загону проходить службу сержант Олександр Мамалуй. Він – один з легендарних «кіборгів», які протягом багатьох місяців героїчно утримували під жорстоким натиском противника Донецький аеропорт. Проте мало хто знає, що у довоєнному житті інспектор прикордонної служби працював суддею Господарського суду Харківської області та  має ступінь кандидата юридичних наук. 

 

 

– Олександре, розкажіть, як почалася ваша військова кар’єра?

– Наприкінці лютого 2014 року, як тільки відбулося російське вторг­нення в Україну, я одразу ж звернувся до військкомату, щоб вступити до лав Збройних Сил України. Вже 2 березня був на зборах, а через три тижні просто звідти мене мобілізували. У травні подав рапорт з проханням направити на передову. 18 червня 2014 року був зарахований у штат 93-ї Окремої гвардійської механізованої Харківської двічі ордена Червоного Прапора, орденів Суворова і Кутузова бригади. Через три тижні мій рапорт задовольнили, і я вирушив у зону проведення АТО.

 

– Військовий досвід уже мали?

– Не більший, ніж будь-який чоловік, що проходив строкову службу. Крім моєї нинішньої спеціальності, маю й іншу – «водолаз інженерних військ».

 

– Де саме у зоні проведення АТО довелося воювати?

– Із червня по серпень підрозділи нашої бригади брали участь в обороні населених пунктів Авдіївка, Піски, Першотравневе, підступів до Ясиноватої. Із середини серпня 2014-го до січня 2015 року ми з побратимами утримували оборону Донецького аеропорту та шість днів вели бій за його метеостанцію. Загалом без ротації я провів там сім місяців та три дні.

 

–  Як родина сприйняла ваше рішення?

– Незважаючи на хвилювання, дружина з дочкою з розумінням поставилися до мого вибору. Про те, що мене перевели до 93-ї бригади, вони знали, але про від’їзд до зони проведення АТО їм стало відомо не одразу. Останньою про це дізналася мама – на той час я воював уже два місяці. Але й вона підтримала моє рішення.

 

– На фронті знайшли нових друзів?

– Безумовно, знайшов… Війна об’єднує (зітхає). Але й втратив багатьох побратимів… По нашому взводу війна пройшлася наче каток: із сімнадцяти живими залишилося лише восьмеро…

 

– Чи позначилися бої на здоров’ї?

– Мені, мабуть, пощастило. Вже під час виходу з-під обстрілів сепаратистів з аеропорту, допомагаючи вивозити поранених, я отримав легку контузію. Це була моя єдина травма.

Зараз важко лише в психологічному плані. Наприклад, і досі не можу сидіти спиною до відчинених дверей, знаходитись біля вікна в освітленому приміщенні: воно обов’язково має бути заштореним. Інакше відчуваю себе мішенню для снайпера. Але це не фатально (посміхається).

 

– Нагороди маєте?

– За час служби в Збройних силах було направлено три подання на вручення мені державних нагород. Поки що вони мене не знайшли…

 

– Олександре, чи змінилося у вас ставлення до Росії?

– Звісно, змінилося. Я вважаю, що народ, який допускає збройну агресію стосовно іншого народу, не може бути братнім.

 

– Як у зоні проведення АТО сприймають українських військових?

– Мені доводилося спілкуватися з місцевими мешканцями на різні теми. Більшість населення хоче повернутися до мирного життя, але при всьому цьому відчувається – повної підтримки українських бійців з боку місцевих немає. Хоча, зазвичай, відкрито про це ніхто не говорить.

 

– Що ви можете сказати про стан дисципліни у військових формуваннях, які беруть участь у бойових діях?

– За всіх не скажу, але можу розповісти про свою бригаду. Бувало всяке, але з часом кожен сам робить для себе висновок: для чого він тут знаходиться і що від нього вимагають. Порушників дисципліни на бойові виїзди не беруть. Доводиться очікувати на повернення побратимів і знати, що ти не можеш їм допомогти у рішучий момент. Все це дуже дисциплінує...

 

– Маючи такий досвід, як ви оцінюєте рівень підготовки бойовиків?

– Ще всередині минулого року це були окремі загони з не дуже високою підготовкою. На даний час вони переходять на військову структуру діючої армії з єдиним управлінням, проводять навчання під керівництвом іноземних інструкторів, що суттєво підвищує рівень їхньої боєздатності. Але ж і ми часу не гаємо (хитро посміхається).

 

– Олександре, чому ви вирішили продовжити службу, адже свій обов’язок перед Вітчизною вже виконали? Можна було знов розпочати цивільне життя, вдома чекають дружина та донька, зрештою, і суддівська мантія на роботі...

– В Україні триває війна, і я не можу залишитись осторонь. Адже обов’язок чоловіка, справжнього чоловіка,– охороняти суверенітет та територіальну цілісність держави…

 

– Розкажіть про вашу службу в прикордонному відомстві.

– Зараз проходжу службу в підрозділі особливого призначення. Робота досить цікава, пов’язана з виконанням різноманітних завдань, але вважаю, що з моїми навиками я зараз більш потрібен у зоні проведення АТО. Тому найближчим часом планую написати рапорт про переведення до підрозділу якомога ближче до передової.

 

– Що, на ваш погляд, сьогодні потрібно змінити в підходах до охорони українських кордонів?

– Зараз у нас європейська система, згідно з якою прикордонне відомство має статус правоохоронного органу. Однак думаю, що через нинішні події на сході України Державній прикордонній службі необхідно надати статус військ, як це було раніше, з усіма відповідними повноваженнями. Хоча б тимчасово.

Наша нетривала розмова завершилася. І від неї на душі раптом стало тепло та світло. А ще – спокійно. Адже я вірю, що Олександр Мамалуй передасть свій величезний бойовий досвід новим побратимам і навчить їх любити Батьківщину так само сильно, як любить її він…

* При використанні матеріалу гіперпосилання на цю сторінку обов'язкове

+ Розгорнути меню