телефон довiри - 0 800 218 808
Україна, м. Київ, 01601, вул. Володимирська, 26
A-
A
A+
Українська
27/02/15 - 16:13

​На початку червня минулого року посеред ночі Луганський прикордонний загін атакували сотні терористів. Вони вели масований обстріл позицій «зелених кашкетів» із мінометів, гранатометів і крупнокаліберних кулеметів. Бій був довгим і жорстоким. Молодший сержант Юрій Гладченко тоді отримав важке поранення, яке, за всіма ознаками, було несумісне з життям.

На початку червня минулого року посеред ночі Луганський прикордонний загін атакували сотні терористів. Вони вели масований обстріл позицій «зелених кашкетів» із мінометів, гранатометів і крупнокаліберних кулеметів. Бій був довгим і жорстоким. Молодший сержант Юрій Гладченко тоді отримав важке поранення, яке, за всіма ознаками, було несумісне з життям.

 

Після закінчення школи життя Юрія починалося так, як він і мріяв: вступив до Луганського коледжу технології та дизайну, захопився графікою, а згодом успішно склав іспити на заочне відділення університету. Навчаючись, хотів працювати за спеціальністю, проте роботи не було. Тож вирішив спробувати себе у іншій професії – прикордонника.

Підготовка в Оршанецькому навчальному центрі промайнула швидко. Юрію тут подобалося – все чітко, по­-військовому – польові виходи, теоретичні заняття, фізична підготовка, дисципліна. Не забував юнак і про своє творче «я». На картині, яку він написав навчаючись у центрі, зображено троє захисників кордону. Всі – в одностроях, у  руках – зброя. За його задумом, вони представляють одну спільну силу захисників Вітчизни.  Картину Юрій подарував своїй військовій альма­матер.

Після завершення навчання молодшого сержанта Юрія Гладченка направили до Луганського прикордонного загону. Служити довелося у відділенні боротьби з наркотрафіком.

 

А на кордоні ставало все тривожніше. У Луганську сепаратисти почали захоплювати владу. На їхній бік перейшла значна частина місцевих силовиків і лише «зелені кашкети» хоробро боронили державний кордон. Почалися бойові зіткнення, захоплення приміщень, штурми блокпостів...

Те, що сталося тієї червневої ночі, розділило життя Юрія на «до» і «після». Тоді бійців підняли за сигналом «Штурм». Юрій перебував у кулеметному розрахунку і спершу подумав, що це навчальна тривога. Проте побачивши червону ракету, зрозумів: зараз буде бій. Бойовики розпочали масований обстріл розташування прикордонників. Юрій був серед тих, кому довелося відбивати вогневу атаку терористів, які ховалися в яру та вентиляційних блоках дев’ятиповерхівки. Вночі, під шквальним обстрілом бойовиків, бійці спочатку не могли зрозуміти, звідки саме по них стріляють. Командир наказав шукати снайпера.

– Я дістав дзеркало, поставив його так, щоб визначити, звідкіля летять постріли, – згадує Юрій. – Снайпер побачив відблиск і вистрелив по дзеркалу. Однією з позицій, звідки нас обстрілювали, була теплиця. Ми відкрили вогонь і стріляли без упину. Кулемет не вмовкав. Заряджаючий аж позбивав пальці об стрічку.

Ворожі постріли уже лунали з траси,  усе ближче до місця, де я перебував. Тоді я переповз у інше укриття, де неподалік стояла бочка з водою. Раптом відчув дикий гуркіт – у бочку вцілив снаряд. Все навкруги побіліло… Був розірваний кишківник… Я зрозумів, що все вкрай погано. За більш ніж за годину приїхала «швидка» і  мені вкололи знеболювальне, проте воно не допомагало. Отож лежав і молився... «Я молодий, попереду довге життя, ой, як іще рано помирати…».

Коли його занесли в «швидку», Юрій уже втратив свідомість.

Внаслідок ураження черевної порожнини та спини боєць отримав проникаючі поранення внутрішніх органів, множинні переломи кісток таза, хребців і ребер. Стан його був надтяжким, що фактично не залишало воякові шансів і за медичною класифікацією було несумісним із життям. Спочатку доправили до Луганської лікарні, де два тижні боролися за життя бійця, а згодом перевезли у реанімаційне відділення Центрального клінічного госпіталю ДПСУ. Аби врятувати мужнього захисника, лікарі­-прикордонники робили усе можливе.

Боротьба була безперервною – не встигав Юрій прийти до тями після однієї операції, як його вже готували до наступної. Скільки їх було, він і не пам’ятає. Оперував його професор Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова Броніслав Полінкевич – фахівець світового рівня.

Згодом на допомогу герою прийшли народні депутати Ярослав Москаленко, Ігор Єремеєв, Степан Івахів і Марія Матіос, які оплатили подальше лікування та реабілітацію молодшого сержанта в Ізраїлі.

Коли Юрія привезли в клініку, у тамтешнього медперсоналу був шок. Медсестра з хірургічного відділення схвильовано говорила: «Наша країна воює 70 років, ми бачили багато тяжкопоранених, але такого – ніколи…».

Більше двох місяців Гладченко проходив лікування за кордоном. За цей час він переніс кілька операцій, в тому числі й із пересадки шкіри, а також пройшов часткову реабілітацію. Тепер на нього чекає тривале відновлення та ще пластичні операції. Скільки триватиме цей процес, передбачити важко. Проте професійність лікарів, молодий організм і сила волі прикордонника дає надію, що все буде гаразд.

На Батьківщині воїна зустрічали представники прикордонного відомства, громадських організацій, а також народний депутат Марія Матіос. Окрім щирих і теплих вітань із успішним поверненням на рідну землю Юрій отримав ще й нагороди та ключі від службової квартири у Києві.

Юрій не приховує своєї вдячності лікарям, а також усім тим добрим людям, які допомагали йому в цій нелегкій війні за життя. Сьогодні він мріє про те, щоб швидше одужати й зміцніти фізично, ходити без допомоги милиці та займатися улюбленою справою. У нього попереду ще багато радісних подій, а поруч – кохана Дарія та безмежна віра у своє найкраще майбутнє, адже йому лише 22.

* При використанні матеріалу гіперпосилання на цю сторінку обов'язкове

+ Розгорнути меню